Йон Колфер - Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер

— Шаттл тут, — повідомила вона Артеміса.

— Скажіть пілотові, щоб він припаркувався в за­дній частині парку, в одній зі стаєнь. Асистент док­тора зараз має телефонувати з кабінету мого батька. Мені не хотілося б, щоб під час його наступної про­гулянки він урізався в замасковане судно ельфів.

Холлі передала інструкції, і вони стали напруже­но чекати, поки шаттл замаскують на задньому дво­рі. Очікування здавалося вічністю, коли б не гучне дихання Анджеліни.

— Номер Один не в змозі зробити це, — сказав Фоулі собі під ніс. — Він молодий чаклун без прак­тичної підготовки, а подорож у часі є найскладні­шою магією.

Артеміс не став коментувати. Не мало сенсу, адже всі його надії були покладені на Номера Один.

Він має зробити це, або мати помре.

Він узяв руку Анджеліни, погладжуючи грубу, як пергамент, шкіру великим пальцем.

— Тримайся, мамо, — прошепотів він. — Ще трохи.

ГЛАВА 5: ТЕПЕР Я ОГОЛОШУЮ ВАС...

БІСЕНЯ, також відоме, як Номер Один, хиткою ходою зійшло з трапа шаттлу, що належав ЛЕП. Маленька ко­ренаста істота сірого кольору, вкрита лусочками, які нагадували металеву броню, була дуже схожа на мініатюрного носорога, за винятком того, що останній не ходить на задніх лапах і в нього немає пальців на кінцівках. Та й голова у Номера Один більше була схожа на голову горгульї, ніж но­сорога.

«Ну чому в мене нема хвоста», — думав Номер Один.

Насправді Номер Один мав хвіст, але той був за­надто короткий і ні до чого не придатний, окрім як обтрушуватися від снігу під час прогулянок парком штучної погоди у Небесному місті.

Номер Один утішав себе тим, що принаймні його хвіст не звисає в туалет. Деякі з демонів Гібрасу мали проблеми з адаптацією до новомодних місць для утилізації природних потреб у житлах Небесного міста. Він чув із цього приводу жахливі історії. Тіль­ки цього місяця, за офіційними даними, сталося три подібних НП.

Перехід зі стану тимчасової невизначеності до нормального часу був важким для всіх демонів, але позитивних сторін було все ж таки більше, ніж нега­тивних. Обмеження, установлені старим лідером племені, були скасовані. Демони, якщо хотіли, могли тепер їсти приготовану їжу. Знову створювалися сім’ї. Навіть найагресивніші демони стали спокійні­шими у присутності своїх матерів. Дуже важко було здолати десять тисячоліть ненависті до людства, і багато хто з демонів, що повернулися, проходили спеціальне лікування або приймали пігулки, коригу­ючи настрій, аби позбавитися бажання стрибнути в шаттл, що йде на поверхню, і загризти першу ж Людину Бруду, яку вони побачать.

У Номера Один таких бажань не було взагалі. Він був у деякій мірі аномальним явищем серед демонів. Номеру Один подобалися всі, навіть люди, особливо Артеміс Фаул, який урятував їх усіх від злої смерті, витягнувши з часової петлі, не кажучи вже про Ле­она Аббота, психічно неврівноваженого екс-лідера демонів.

Тому, коли у Восьму Секцію потрапило повідо­млення про те, що Артемісу Фаулу потрібна допомога, Номер Один зв’язався з підрозділом польотів і зажадав, щоб йому дали дозвіл для виходу на по­верхню. Командирові льотного відділення Вінйайї довелося його видати, тому що незгода могла б при­вести до різного роду магічних істерик з боку неопереного чаклуна. Колись, будучи не в гуморі, Номер Один зруйнував одну зі скляних стінок величезного міського акваріума. Народ і досі знаходить пискунів у ваннах.

— Ти можеш поїхати, — сказала йому Вінйайа. — Але тільки в тому разі, якщо візьмеш групу охоронців, які весь час триматимуть тебе за руку.

Як виявив Номер Один, коли спробував погово­рити з командиром охорони, не варто було розуміти буквально вислів «тримати за руку».

— Але командир Вінйайа сказала, що... — нама­гався заперечити він.

— Поклади сюди руку, бісеня, — наказав капі­тан. — Надягни мій годинник, я за тобою наглядати­му через нього.

Таким чином, Номер Один з’явився в маєтку Фа­улів, як здавалося, сам. Але насправді він був оточе­ний дюжиною охоронців з ельфів. На півдорозі до будинку Номер Один змінив свою зовнішність за допомогою заклинання перевтілення. Будь-яка лю­дина, що тепер подивилася б на дорогу, побачила б там маленького хлопчика в квітчастій легкій сукні, що прямує до головного входу в маєток. Цей зовніш­ній образ Номер Один побачив у людському фільмі минулого століття, і ця зовнішність здалася йому до­сить безневинною.

Міс Бук з’явилася в дверному отворі якраз тоді, коли Номер Один підійшов до входу. Його вид зму­сив медсестру зупинитися і забути, куди вона пряму­вала. Вона зняла окуляри, не вірячи своїм очам.

— Привіт, маленький хлопчику, — сказала вона, мило посміхаючись, хоча, ймовірно, не була б такою привітною, якби їй було відомо про дванадцять плазмових гармат, поцілених у її голову.

— Привіт, — привітався Номер Один. — Я люблю всіх, отже не почувайте себе в небезпеці.

Посмішка міс Бук була холодною.

— У небезпеці? Звичайно, не буду. Ти шукаєш ко­гось? Ви граєте в переодягання?

У цей момент з’явився Артеміс і перервав їхню бесіду.

— Ах, Фердинанде. Де ти був? — вимовив він, швидко провівши Номера Один повз медсестру. — Це Фердинанд, син садівника, — пояснив він. — Не­посидючий хлопчик. Я попрошу його батька, щоб він забрав його.

— Хороша ідея, — вимовила міс Бук із сумні­вом. — Я знаю, що кімната твоєї матері зачинена, але все одно подивися, щоб він не пішов нагору.

— Звичайно ні, я відправлю його до задньої час­тини будинку.

— Добре, — сказала медсестра. — Мені необхідно трохи подихати свіжим повітрям, а потім я зайду пе­ревірити, як ваша мати.

— Не кваптеся, — сказав Артеміс. — Я сам зніму показники.

«Усе йде за планом», — подумав він.

Як тільки міс Бук зникла за рогом, Артеміс повів Номера Один сходами нагору.

— Ми йдемо нагору? — м’яко заперечив Номер Один. — Не роби цього, адже та леді сказала, щоб ти мене туди не вів.

Артеміс зітхнув.

— Як довго ти мене знаєш, Номере Один?

Номер Один лукаво посміхнувся.

— Ах, я розумію. Артеміс Фаул ніколи не робить те, що йому говорять зробити.

Холлі зустріла Номера Один на сходовому май­данчику, але відмовилася обніматися з ним, доки він перебував під дією заклинання перевтілення.

— Мені не подобається торкатися його, — сказала вона. — Здається, що обіймаєш вологу губку.

Номер Один надувся.

— А мені подобається бути Фердинандом. Люди посміхаються мені.

Артеміс завірив його, що ніяке спостереження не ведеться. Тоді демон почекав, поки за