Леся Українка - Руфін і Прісцілла, Леся Українка

послугуватись,

хоча б і мав його, коли від того

для церкви може вийти шкода. Тим-то

і ми, жінки, повинні буть на зборах,

бо нас обходить сеє близько.

 

Руфін

Дивно,

невже й ця справа теж така нагальна?

 

Прісцілла

В єретиків жіноцтво пророкує,

і шириться та єресь, мов зараза,

вона страшна для церкви, мов чума,

і зволікати ніколи з рятунком.

 

Руфін

Ти щиро се говориш?

 

Прісцілла

Так, Руфіне,-

для мене церква дорога, як мати,

як рідна мати; все, що їй на шкоду,

болить мене, і мучить, і турбує.

На ліки їй віддати я готова

і кров свою, й життя.

 

Диякон

(вихиляється з дверей)

До збору, сестро!

Прісцілла йде в триклініум.

Стук у хвіртку.

 

Руфін

Хто там?

 

Голос Люцієвий

Кней Люцій.

 

Руфін

(одчиняє йому)

Відпровадив Крусту?

 

Прісцілла

(з порога триклініума)

Ренато! Редівівусе! До гурту!

Рената і Редівівус входять в триклініум.

 

Люцій

Так, відпровадив. Посеред дороги

він мало-мало не звернув на бенкет

знов до Летіція, та я завів

його до хати, і поклав на ліжко,

та ще й приспав, як мати немовлятко.

Я сподіваюся, що Круста завтра

забуде все, що п’яним чув і бачив,

бо він напився, наче винний міх.

Я мав з ним клопіт! Та зате вже певен,

що з ним заснула наша небезпека.

 

Руфін

Коли б вона проспала хоч до завтра!..

Не в пору був сей гість… Мені здається,

що не мине добром гостина тая…

 

Люцій

Як ти так думаєш, то, може, краще

ти попроси громаду розійтися?

 

Руфін

Тепер се річ громадська, не моя.

Я все їм розказав, що знав, про Крусту,

була нарада при мені й без мене,-

коли вони тепера зостаються,

то, значить, зважили, що їм безпечно.

Не можу я їм показать порога,

коли їх сам до себе в хату кликав.

 

Люцій

Як сталося, що ти нас запросив?

Ти, може, став сьогодні неофітом?

 

Руфін

Сьогодні, вчора й зроду я той самий:

я римський громадянин, більш ніхто.

 

Люцій

Чого ж у тебе християнські збори?

 

Руфін

Дозволь промовчати на се питання

і вір, що я, як римський громадянин,

супроти всіх поводжуся по правді

і з ворогами звик боротись чесно.

 

Люцій

Як маю розуміти сі слова

про ворогів?

 

Руфін

Ти гість мені сьогодні -

образити тебе я не хотів би.

 

Люцій

Я - твій товариш, друг з дитячих літ,

і певен, що Руфін супроти Кнея

не може мати ворожнечі,- значить,

те, що сказав ти, більше або менше

від того, що образою звуть люди.

 

Руфін

Ти все такий розсудливий і добрий,

яким ти змалку був, яких не звик я

між християнами стрічати.

 

Люцій

Дивно!

Ти розуму й лагідності не бачив

у християн?

 

Руфін

Сього я не кажу.

В них розум є, але якийсь непевний,

немов багаття з дерева сирого,

що більше з нього кіптяви, ніж світла;

тепла теж мало. Справді, християни

лагідні понад людську міру й звичай,

а добрості в них щирої немає,

вони не людяні, вони нічого

дарма не роблять - все за надгороду,

та ще й не за малу, за вічне щастя

на небесах! На меншу не пристали б.

Нікого їм не жаль, тортури вічні

готові обіцяти з легким серцем

всім «грішникам» - так, наче бог їх кат,

що присуди виконує безумні.

 

Люцій

Ти помилився: бог у нас не кат,

а вищий судія. Хіба ж не краще,

якби тирани наші віддавали

всі присуди свої на розсуд божий

і «грішникам» не завдавали муки

в надії на геєну вічну?

 

Руфін

Може.

 

Люцій

Так само й з розумом. Хай наш вогонь

від дерева сирого, але згодься,

що ми й сире примушуєм горіти,

а твій вогонь саме сухе, добірне

спроможен запалити, сирина ж

гниє тим часом без ужитку, марне.

 

Руфін

Чи філософський розум не пройняв би

ту сирину?

 

Люцій

(заперечує, хитаючи головою)

Така природа людська,

що досконале може в ній прийматись

помалу і в тісному крузі тільки.

Якби всі римляни були подібні

натурою до тебе, я сказав би,

що Рим зробивсь Новим Єрусалимом

без чуда божого. Але я знаю,

що мало римлян є таких, як ти,

і вірю, що потрібне чудо боже,

щоб Рим відбудувати.

 

Руфін

Що тобі

тепер до Риму? Ти вже християнин,

«Єрусалим» тепер твоя столиця!

Республіка вже не лежить на серці,

монархію Христову ти будуєш.

 

Люцій

Тобі ввижається там розбрат, де є згода.

Я всесвітянин римський і бажав би

побачить Рим столицею всесвіта,

і щоб зруйнований Єрусалим

в Італії мов фенікс відродився

і крила розпростер на римські гори.

Коли в нас буде цар один на небі,

то на землі вже місця не достане

тиранам-цезарям, і церква наша

республіку міцну заложить в Римі.

 

Руфін

То вже не буде Рим, бо ваша церква

не дбає про закон, про славу Риму,

вона перейняла юдейський звичай,

і віру, і закон.

 

Люцій

Не так, Руфіне.

Юдеї відреклись месії свого,

і він всесвітнім богом став. Так