Андрій Гуляшки - Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки

— Я поки що вивчаю цю справу, — тихо відповів Абакум.

Полковник помовчав.

— Що ж до ящура, — почав він, — то ми спішно вжили заходів, щоб припинити його дальше поширення. Навколо заражених районів встановлено карантинну смугу і сторожові межі. Як то кажуть, і птах не перелетить без попереднього обеззаражування та перевірки: що це за птах, звідки і куди прямує, що несе з собою. Отже, на цій ділянці фронту можна чекати затишшя. Становище поступово поліпшується. Звичайно, нас це не повинно заспокоювати, бо на нашій території діє ворожа група. — Полковник деякий час задумливо мовчав, потім похитав головою і всміхнувся: — Умовимося так. Нехай лікар Петр Тошков і Ракіп Колібаров залишаються поки що на волі під наглядом до 1 вересня. Якщо за цей час, до 1 вересня, 24-ї години нуль-нуль хвилин, товариш Захов не викриє і не заарештує хоча б одного з головних організаторів диверсії, то ви, товаришу Ковачев, матимете повноваження діяти так, як вважатимете за потрібне. Отже, 1 вересня, 24-та година нуль-нуль хвилин. Вистачить вам на це чотири дні, товаришу Захов?

Абакум вибив у попільничку попіл з недокуреної люльки і мовчки кивнув головою.

На початку квітня надійшов наказ про те, що мене переводять з Момчилово в Триград. Я поїхав у Смолян, і там мені пояснили, що справи на Момчиловській дільниці йдуть дуже добре. Завдяки моїй діяльності стан здоров'я кооперативної худоби задовільний, а надої молока — знов-таки завдяки моїй ветеринарній діяльності — дійшли вже до багатообіцяючої фази. Я слухав ці втішні слова, і щоки мої пашіли від хвилювання, звичайно, бо стан здоров'я худоби і високі надої молока мають національне значення…

Повернувшись у Момчилово, я почав складати речі. Мені було дуже весело. Сходив на Зміїцю. Там гірники вже закладали перший рудник, і навколо панувало пожвавлення. Я згадав, яка пустка була тут рік тому, який зловісний вигляд мала ця дика місцевість. Постояв з півгодини, стежачи за земляними роботами. Потім не поспішаючи пішов по дорозі, що веде в Ликіте. Пейзаж тут надзвичайно мальовничий. Ось великий камінь, біля якого я одного разу аж десять хвилин розмовляв з лікарем Начевою. А там, он на тій галявинці, вона любила лежати в траві серед квітучих жовтців і дивитись, примруживши очі, в бездонну синяву неба. В цей час я ловив різнобарвних метеликів і збирав кольорові камінці. Мені й досі вчувається зітхання лікаря Начевої. Вона, дивлячись на гарних метеликів, безперечно, заздрила мені. Коли Начева збиралась іти, я запропонував їй вибрати собі найкращих з крилатих квітів, але вона, скривившись, презирливо відмахнулась. Мабуть, я ніколи не зможу зрозуміти деяких загадкових особливостей характеру жінок. Узимку Начева одружилася з нашим момчиловським агрономом. Він не звертає ніякої уваги на метеликів, зате страшенно любить помідори, особливо кричимські. Чудова людина. Мені хочеться вірити, що моя романтична знайома буде дуже щаслива з ним.

Провели мене сердечно. До візка підійшли секретар партійної організації з дружиною, голова кооперативного господарства бай Гроздан, моя хазяйка тітка Спиридониха і одноокий помак[9] Адем. Минулого року змія вжалила віслюка цього Адема, і я доклав чимало зусиль, щоб врятувати тварину від загибелі. Тітка Спиридониха дала мені на дорогу свіжу хлібину, загорнуту в білу хустку. Та найбільше зворушив мене Адем. Коли б я не був жорстокосердою людиною, то заплакав би від хвилювання. Він подарував мені дерев'яну сільницю, яку сам вирізав кривим ножем. Цю сільницю я зберігаю досі. Вона мені така ж дорога, як і перший єдиний любовний лист. Коли я готувався до вступних екзаменів в університет, дівчина, на ім'я Теменужка, — їй було тоді 16 років, — надіслала мені таку записку: «Любий Анастасію! Прошу тебе, позич мені свій рюкзак, бо ми йдемо завтра з Раданом збирати липовий цвіт, а в мене немає рюкзака. Твоя приятелька Теменужка». Радан був моїм однокашником, він готувався до вступу в політехнічний інститут. Але це не має ніякого значення. Важливо те, що Теменужка написала перед моїм ім'ям слово «любий», яке має глибокий і приємний зміст. Сільниця Адема дорога мені, як і цей перший любовний лист.

Балабаниха не прийшла проводжати мене. Але я на неї не ображаюсь. Вона жінка вразлива, і прощання, мабуть, дуже схвилювало б її. Крім того, Балабаниха тоді поралася біля кооперативних корів.

Так я розлучився з Момчилово і з момчиловцями.

Тепер коротко опишу околиці Триграда — мого нового службового району. І не тільки заради чудової, неповторної краси його природи, а, головним чином, з двох причин. По-перше, в попередніх розділах часто згадувався Триград. По-друге, наприкінці моєї розповіді Абакум знову з'явиться тут, щоб перегорнути останню сторінку цієї справи і пережити кілька напружених і дуже трагічних годин.

Отже, якщо ви прямуєте з Доспата до Девіна, то праворуч від Тешела побачите дорогу, яка веде в Триград. Зразу ж за мостом починається тіниста, прохолодна ущелина. З обох боків ущелини височать стрімкі скелі. Подекуди гладенькі, як стіна, місцями опуклі й вищерблені, вони підносяться високо, немов упираються в небо. Ущелина вузька, похмура. Ширина її іноді досягає тридцяти кроків. А посередині швидко мчить бурхлива, спінена річка. Вона стрибає по кам'янистому річищу, мов сполохане стадо оленів, утворюючи невеличкі водоспади й зелені вири, скипає білосніжною піною під величезними мармуровими брилами, затихає на мить у глибоких водоймах, зелених, синіх або дзеркально чистих, у які здивовано заглядає з-за скель високе, далеке небо, і прямує на південний схід, куди повертає ущелина. Повітря тут сповнене бризками та водяним пилом і пахне дикою геранню, яка росте на кам'яних брилах. З тріщин у скелях, укритих оксамитовим килимом моху, виглядає білий і фіолетово-рожевий бузок. Нестихаючий шум, рев потоку лунає над ущелиною, мов відгомін далекого грому. Ні, постійте на цьому місці, помилуйтеся красою! Ви побачите загадкові печери і струмки, що дзюркотять серед скель. А коли ви рибалка і взяли з собою вудочку, підійдіть ближче до великої і таємничої смарагдової водойми — там неодмінно водиться форель, метка, ладна кинутись на наживку… Якщо вам стане дуже холодно, рушайте далі. Ви пройдете тунелем, прокладеним у скелях, і через півгодини в