Генрі Лайон Олді - Де батько твій, Адаме?
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Мудрець подорожує, не переступаючи порогу рідного дому…»
— Стьопочко, я міг би на ходу склепати тузин теорій хоч на захист Божого втручання, хоч проти… І що? Якщо це втручання Його, то мій захист буде безглуздим. А корчити з себе прокурора… Ви читали Книгу Іова? Вірю, вірю, звичайно, читали. Як мінімум, слухали в короткому, але енергійному переказі. Якщо ж це випадковість або викрутас еволюції, я видамся дурнем. Дорогий мій Степанаїл, ви не повірите, але на світі ще залишилися люди, кому вкрай неприємно виглядати дурнями…
— Ну, наприклад! Казимире, я чекаю!
Господи, вони всі стали доброзичливі та інертні! Вони позбавляються більшості потреб — легко, як собака обтрушується після дощу. Ванда скоротила гардероб до мінімуму. Відмовилася від машини й ходить пішки. Точніше, бігає. Перестала їсти м’ясо, процвітаючи на фруктах і салатах. Втім, Кирилу на першу вимогу подає відбивну. На вулицях іноді мрієш зустріти курця. П’яного під огорожею. Сявку, що матюкається. Їх більше немає, і ти, хто з гидливістю відвертався від брудного бомжа, нишпориш поглядом по малолюдному місту — де?! відгукнися?! Чи не тому, що чистий, умитий, нагодований, ти відтепер і назавжди несеш клеймо бомжа, брудного за визначенням і навіки позбавленого можливості вмиватися?!
Хвиля — це міріади «пробуджених» крапель, які усвідомили себе морем.
Вода, солона вода… Вона топить тебе без злого наміру.
З любов’ю.
Гроші палили кишеню. Кирило не знав, як до цього ставляться інші сейфи, що живуть на подачки фондів — і знати не хотів. Хоча б тому, що не знаходив у собі сили відмовитися. Терпи, козак! Вдавай, що зарплата — чесна, правильна. Що точно оцінює рівень твого великого дарування. Правда, отаманом тобі, козак, не бути…
— Наприклад? Милий мій, в Каббалі є теорія, що душа Адама в мить гріхопадіння розділилася на 600 000 душ. Як дзеркало троля — на друзки. Ах, так! «Снігової Королеви» ви теж не читали… Вибачте, Стьопочко. І коли роботу всіх цих душ-осколків зі спокутування гріха буде завершено, вони знову зіллються в єдиного Адама — блаженного, безгрішного, щасливого. І наступить вічний стан Шабат, що означає Субота Відпочинку…
— Точно! Шабаш! Відьомської шабаш! Мочити!
— Стьопочко, ви суперечите самі собі. Адже ви у нас зараз правовірний сатаніст, вам слід тішитися будь-якому шабашу…
— Я так і знав! Все зло від жидів! Мочити!
— Милий радикале! Поважний екстремісте! Коли ви нарешті зрозумієте, що більше немає жидів, чурок, хохлів, кацапів… Навіть з неграми скрутно. Вони є, але якщо подивитися глобально — їх водночас немає. Є ми, сейфи, в нікчемно малій кількості. І є вони, інші — у переважній більшості. У настільки переважній, що всі ваші крики, Степане, нагадують, вибачайте вже, писк комара на загривку трицератопса…
— А ще! Окрім шабашу? Що ви ще можете запропонувати?!
«Було б набагато легше, — думав Кирило, — якби природний відбір або Боже втручання мали якісь зрозумілі критерії. Ти праведник, подаєш жебракам, годуєш бездомних кішок — ласкаво просимо до „пробуджених“ телепатів. Не чистиш зуби вранці, підкладав кнопки на стілець вчительки, дивився порнуху — ти сейф. Або навпаки: сейфи — еліта людства, прекраснодушна меншість, а інші — бездумне бидло. Боже, що коїш?! Дай хоч слабкий натяк на критерій вододілу „агнци-козлищи“! Подай знак, скинь реєстрик! Адже не буває так: навмання, від ліхтаря?! Ми ж не в силах прийняти Твою несповідимість! Втім, неминучість ми приймаємо анітрохи не легше…»
— Я нічого не пропоную. Я просто висловлюю припущення — завважте, підкоряючись вашим вимогам, а не із власної волі. Якщо вас не влаштовує Шабат, можу запропонувати вам, мій запальний Стьопо, ідею Страшного Суду.
— Ви мене за ідіота маєте?! Страшний Суд — це грім, блискавиця, мертві встають з-під землі…
— Не уточнюватимемо, за кого я вас маю. Це нецікаво мені й тим паче вам. Те, що ви описали, це Судний День Вульгаріс. Грім, блискавиця…
Кирило все-таки зважився на третій кухоль. Аж надто не хотілося вставати і плентатися в дитячий садок. Зайві півгодини нічого не змінять. Адамчик пограється з вихователькою, подихає свіжим повітрям… Бесіда, як не дивно, захоплювала. Ах, Степане, пророк-Степан, який позаминулої осені зарахував себе до рекрутів генералісимуса Сатани! Значить, якщо добрий бог спостерігає з хмарки, як світ котиться в тартарари (із Степанової освіченої точки зору!) й умиває крильця — слід приєднатися до Князя Світу Цього. І кого-небудь мочити, мочити неодмінно, збільшуючи «критичну масу первородного гріха», щоб колесо повернуло назад, в наїжджену тисячоліттями колію. Стьопі добре. У нього завжди є мета й метод. Прості, як правда. Зрозумілі, як правда. Стьопі є для чого жити. А для чого жити Кирилу Сичу? Для чого Сичу доживати?! Ось, наприклад, блондина Володеньку, вічного Казимирового опонента, у квітні поховали. Начебто інсульт. Знаємо ми ці інсульти — у Володеньки теж дружина з «пробуджених». Всі ми знаємо, все усвідомлюємо потрошки…
— …Вавілонська Блудниця! Вершник блідий з палаючим поглядом! Хто вам сказав, Степане, що Судний День — це наш день? Це день в розумінні Творця. А для нас це може виявитися тижнем, роком… Століттям, врешті.
— А мертві! Чому не встають?!
— Встають вони, Степане. Озирніться довкола! — встають. Усередині людей. У людях. Не тілами — життями, пам’яттю. А ви чекали, що міфічна кісточка «луз» почне обростати м’язами й шкірою? Що труни і насправді розверзатимуться? Блаженні матеріалісти, бо загинуть правди заради…
— Ну й падли! — втрутився Петрович.
Подумав, вижлуктив чарку «Посольської» і, щоб уникнути непорозуміння, уточнив:
— Всі падли. І ви теж. І я.
Петровичу було нудно. Важке дитинство, притулок на Алтаї, ополонка, де він тонув, бардак тітки Очи-Бала, де він втрачав незайманість, і бабки, життя без правил, бої без правил, переломи-вивихи… Там, у минулому, маячив один, головний, дражливий епізод:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де батько твій, Адаме?», після закриття браузера.
