Димитр Ангелів - Сміливий чунг

й з усіх боків накинулись на нього. Чунг хрипко заревів, трусонув тулубом і, змахнувши передніми кінцівками, розтрощив кільком ри-мі голови, деяким скрутив шиї і таким чином відбив напад. І під впливом якоїсь дивної суміші наслідування, інстинкту й несподіваного усвідомлення того, що зробила пома, він нахилився, схопив другу гілляку і теж почав періщити нею оскаженілих ри-мі.

Ри-мі зрозуміли, що програють битву: ломаки миготіли в передніх кінцівках обох чунгів і смертельними ударами опускалися на їхні голови й спини. Земля навколо була вкрита тілами вбитих ри-мі. І кожен, хто пробував наблизитись до чунгів, у ту ж мить падав мертвим від сильного змаху ломаки. Ри-мі зупинилися, відступили, і кільце їх виблискуючих у пітьмі очей розширилось. Піднявши догори гострі мордочки, ри-мі протяжно завили: вони, що своєю незліченною кількістю проганяли навіть горбатих хе-ні, мусили визнати себе переможеними й відступити. А чунг і пома, випроставшись біля могили свого первістка, стояли, затиснувши в передніх кінцівках по довгій ломаці, важко дихали й люто ричали. В пальцях у них раптом з явилося досі незнане відчуття — відчуття впевненості й сили.

ГРАУ ТІКАЄ

Причини існування всіх речей і становлення явищ чунгам відкривались у потребах їхнього життя. Якщо в лісі росли дерева і на їх гілках з’являлись плоди, то це, на думку чунгів, було виключно для того, щоб вони могли рятуватися на них від сильних хижаків і мали чим вгамовувати свій голод. Коли з неба падав дощ, то лише для того, аби наповнити водою дупла та щоб чунги могли, не злазячи з дерев, напитися. За межами цих уявлень інших причин не існувало.

Вони не замислювались над питаннями: чому на деяких деревах не ростуть плоди, а лише листя; чому, коли землю огортає темрява, біле світило зникає з неба; чому одні тварини живляться м’ясом, а інші — травою й листям. Чунги не могли відповісти на ці запитання, бо жодне з них взагалі не існувало для них.

Проте вони могли судити про наслідки того чи іншого явища. Вони, наприклад, добре знали, що коли йде дощ, то дупла дерев обов’язково наповняться водою; що коли їх дощ застигне на відкритому місці, вони змокнуть; що коли біле світило зникне з неба, настане темрява; що коли сильно вдарити плодом з твердою шкаралупою об дерево, шкаралупа розколеться; що коли чунг при зустрічі з грау не встигне вчасно втекти на дерево, його чекає смерть. Таким чином, речі і явища для чунгів, не маючи своєї причини, мали наслідки. Решта було лише догадкою: інстинкт відкривав їм те, чого не могла пояснити первісна свідомість.

Захищаючись від ми-ші, грау та ри-мі, чунг і пома несвідомо взяли у передні кінцівки ломаки. Вони діяли інстинктивно. Проте і в цьому випадку, якщо пояснення причинності лежали за межами їх первісної свідомості, то наслідки були цілком очевидними. Якщо міцно тримати в передніх кінцівках обламану гілку і, щосили замахнувшись, ударити нею будь-яку тварину, то ця тварина вмирає. Цей висновок виник у свідомості чунгів, мов несподіваний проблиск, і за своїм значенням не мав собі рівного.

А втім, це ще не була якась певна думка, а лише випадковий збіг, механічне поєднання окремих уявлень. Це було якесь миттєве розуміння того, що сталося, раптовий здогад, коротке, мов спалах блискавки, усвідомлення того, що вони бачили.

Але й цього було цілком достатньо, щоб увесь ліс, усі тварини були приголомшені, побачивши в просвітах між велетенськими деревами двох чунгів, які безстрашно ходили по лісу, не бажаючи знати про небезпечних, жорстоких звірів. Великі й широкоплечі, з втягненою в плечі і майже безлобою головою, з червонуватим обличчям, з глибоко запалими жвавими очима й широкими, міцними щелепами, вони йшли на задніх кінцівках, а в передніх тримали по довгій ломаці і замахувались нею на кожну стрічну тварину, сповнюючи ліс шаленим ревом.

Якийсь необережний грі накинувся на них і зчепився з одним із чунгів в смертельнім поєдинку. Другий чунг тут же, одним ударом ломаки, розтрощив йому голову. Грі упав і вже більше не повторював нападу. Ланча чунги забили кількома ударами. Така ж доля спіткала й рока, який роззявив пащу, намагаючись вкусити чунга. Він теж упав з переламаним хребтом. Наче якась нестямна лють оволоділа чунгами. З нерозважною відвагою вони кидалися в боротьбу з першим-ліпшим хижаком. І якимось незрозумілим чудом ломаки в їхніх передніх кінцівках здіймались над звіром, і той падав мертвим. А двоє чунгів, незважаючи на криваві рани, які вони дістали в цих жорстоких битвах, бродили між деревами з ранку до вечора. У поми це було виявом невгамовної й неусвідомленої помсти, викликаної смертю маленького чунга та її материнським почуттям.

Своєю дивовижною хоробрістю чунг і пома підбадьорили й інших чунгів, і вони знову позлізали на землю. Не розуміючи спочатку, навіщо чунг і пома тримають в передніх кінцівках ломаки, кожен з них і собі взяв по ломаці, але потім вони покидали їх, бо це заважало їм ходити по землі. Згодом те ж саме зробив і чунг. Тільки пома все ще носила свою товсту ломаку і ходила на задніх кінцівках, через те раз у раз відставала від інших.

Приваблені вигідністю й багатством плодів на землі, що непереборно кликали їх до себе, захоплені нерозважною сміливістю чунга й доми, чунги тепер ходили групою. Налякані небаченою кількістю чунгів, хижаки, забачивши їх, кидалися врозтіч. Навіть ті тварини, що завжди лише нападали, почали тікати. Від цього чунги ставали ще сміливішими й зухвалішими.

Трапиться інколи якомусь хижакові зненацька опинитися перед ними — вражений їх кількістю, він очманіло гляне на них і стрімголов тікає, а чунги кидаються йому вслід і радісно схлипують. І не тому вони біжать, що їм хочеться будь-що наздогнати й зловити хижака — жиг, наприклад, і без того ніколи не насмілювався на них нападати, — а просто тому, що нездатні подолати в собі незвичайне почуття захоплення й радості, бачачи, як він од них тікає.

А коли вдавалося подратувати мута, чунги впадали в настрій пустотливих чін-гі. Вони обступали