Пауло Коельо - Диявол і сеньйорита Прим

доля переслідує тебе, — я завжди здатний був діяти, завжди був готовий до боротьби з численними ворожими силами, що протистояли мені. Готовий був одні битви програти, інші — виграти, оскільки розумів, що поразки й перемоги невіддільні від життя кожної людини, якщо не брати до уваги боягузів, бо боягузи не терплять поразок, але й перемог не дістають.

Я багато читав. Я ходив до церкви. Я боявся Бога й шанував його заповіді. Я обіймав вельми високооплачувану посаду директора гігантської компанії. Мав собі комісійні з кожної угоди й заробляв задосить, щоб утримувати дружину, дітей, онуків і правнуків, адже в торгівлі зброєю обертаються найбільші гроші у світі. Я знав вагомість кожної партії, яку відправляв, бо особисто стежив за справами; я виявив декілька випадків корупції й повиганяв усіх хабарників геть, а незаконні продажі призупинив. Моя зброя вироблялося для захисту порядку, без якого, як я вважав, неможливий поступ і творення.

Чужоземець підійшов до Шанталь впритул і обійняв її за плечі: він хотів, щоб вона бачила його очі й вірила у правдивість його слів.

— Ти, либонь, вважаєш, що людей, лихіших за фабрикантів-зброярів, годі шукати. Може, десь так воно і є. Але вся справа в тім, що ще печерна людина почала користуватися зброєю, — спочатку для того, аби здобути собі їжу, а відтак — щоб запанувати над іншими. Світ жив без землеробства, обходився без скотарства, не знав релігії, не відав музики, — однак без зброї не існував жодного дня.

Він підібрав із землі каменюку.

— Ось вона — найперша зброя, великодушно дарована самою матінкою-природою тим, хто в доісторичні часи зіштовхувався з дикими тваринами. Такий от камінь одного разу врятував життя людині, від якої через незліченну низку поколінь народилися ти і я. Не було б у нього цієї каменюки, хижий убивця зжер би його, й десятки мільйонів людей не з’явилися б на світ.

Вітер подужчав, дощ заливав їм обличчя, однак Шанталь і чужоземець не зводили одне з одного очей.

— Так само як багато хто шпетить мисливців, а Віскос радо приймає їх, бо живе завдяки їм; так само як люди ненавидять бій биків, однак після кориди купують їхнє м’ясо, вважаючи, що тварини вмерли «славною» смертю, так само й багато хто чорнить зброярів, — однак ті існуватимуть доти, доки залишатиметься на землі бодай одна озброєна людина. Бо якщо є бодай хтось один, неодмінно мусить бути й інший, інакше станеться вельми небезпечний перекіс.

— Але ж до чого тут Віскос?! — запитала Шанталь. — До чого тут порушення заповідей, злочин, крадіжка, сутність людської природи? До чого тут Добро й Зло?

Чужоземець змінився в обличчі, в очах його відбилася глибока печаль.

— Пригадай, що я говорив тобі спочатку: я завжди намагався бути людиною законослухняною й звик вважати себе, як то кажуть, «порядною людиною». І от однієї днини мені подзвонили по телефону, і жіночий голос, м’який, але позбавлений усякої виразності, повідомив, що терористи, від імені яких вона говорить, викрали мою дружину й доньок. В обмін вони вимагали величезну кількість того, що я міг їм дати, — зброї. Наказали тримати цю розмову в таємниці й пообіцяли, що, коли я виконуватиму їхні вимоги, моїй родині нічого не загрожуватиме.

Жінка дала відбій, встигши перед цим сказати, що за півгодини я мушу чекати на її дзвінок у такій-то кабінці таксофону на вокзалі. Ще вона сказала, що мені не варто надміру хвилюватися, — мою дружину й доньок ніхто не скривдить і їх буде звільнено одразу ж за кілька годин після того, як я відправлю електронною поштою розпорядження до однієї з наших закордонних філій. Справедливості заради додам, що хоч мова все-таки йшла про незаконну угоду, вона цілком могла б залишитися ніким не поміченою навіть у тій самій компанії, де я працював.

Передусім, як законослухняний громадянин, який воліє перебувати під захистом закону, я про все повідомив у поліцію. І з тієї самої миті перестав бути людиною, що приймає рішення й відповідає за них, а перетворився натомість на жалюгідного чоловічка, нездатного захистити власну родину, і мій всесвіт заповнився гарячковими телефонними переговорами з невідомими мені людьми. Коли я увійшов до вказаної мені кабінки, ціла армія техніків підключила до підземного телефонного кабелю найсучасніше обладнання, яке дозволяє визначити, миттєво й безпомильно, звідки зроблено дзвінок. Прогрівали двигуни гелікоптери, готуючись злетіти в повітря, підтягувалися на вихідні позиції автомобілі, піднімали за тривогою добре тренованих і до зубів озброєних людей.

Уряди двох країн, розташованих на різних, віддалених один від одного континентах, уже були поінформовані про інцидент і заборонили будь-кому вступати з терористами в будь-які переговори. Від мене вимагалося лише виконувати накази, повторювати слова, які мені підказували, і поводитися так, як просили фахівці.

Ще до вечора помешкання, де тримали заручників, було взяте штурмом, а викрадачів — двох хлопців та дівчину, людей явно недосвідчених, дрібних гвинтиків могутньої політичної організації, — зрешечено кулями. Однак, перш ніж це сталося, вони встигли убити мою дружину й дочок. Якщо навіть у Бога є пекло, створене його любов’ю до людей, то тоді й простому смертному до власного пекла рукою подати — це його любов до сім’ї.

Чужоземець замовк — вочевидь боявся, щоб не затремтів голос, видаючи хвилювання, яке він прагнув приховати. Опанувавши собою, він продовжував:

— І поліціянти, й терористи користувалися продукцією моєї фірми. Хтозна, яким чином зброя, зроблена на моїх заводах, потрапила до рук терористів, — тепер це не має жодного значення, — важливо те, що вона в них була. Незважаючи на всі мої старання, всупереч усім моїм намаганням діяти в найсуворішій відповідності з нормами виробництва й реалізації, моя дружина й доньки були вбиті моїм же товаром, який я продав, можливо, за вечерею в одному з елітних ресторанів, погомонівши спочатку про погоду й про політику.

Він знову замовк, а коли заговорив, Шанталь здалося, що перед нею — інша людина, бо вимовлені ним слова ніби й не мали до колишнього чужоземця жодного стосунку.

— Я знаюся на зброї й боєприпасах і тому, знаючи, куди стріляли терористи, легко міг собі уявити, як убивали мою родину. Вхідний отвір кулі — дуже маленький, не ширший за твій мізинець. Влучаючи