Жиль Леруа - Пісня Алабами

Моя сукня з янгольської шкіри дуже гарна. Мінні подарувала її мені, коли ми ходили до начебто французької крамнички в Атланті (господарем тієї крамнички був старий техасець, який присягався, що це «модняча» сукня, хоч насправді мав на увазі, що це фірмова річ), і тепер мені в ній незручно. Усі ці брехні. Невже від мене тхне сексом? Чи, може, всі відчувають, що замість ароматичних ванн я купалася останніми днями в морі?.. Скотт із досадою дивився, як я перевдягаюся, обличчя в нього кривилося, наче від болю. Він був п'яний ще до того, як почали приходити перші гості. Товариство, здається, нічого не помітило, а, навпаки, казало мені, що я гарна як ніколи. Я спокійна, ну геть-чисто спокійнісінька. Я спустилася на пляж вілли «Марі» й, сама того не тямлячи, чекаю, аж коли з'явиться літун. Чекаю свисту. Думаю про тих йолопів, що підглядали за мною допіру, коли я заходила в море в купальнику тілесної барви, у тому, що призвів до першого мого скандалу в цім краю. (Звісно ж, секунду чи й дві, поки очі не звикнуть, видається, ніби я гола.) Аж ось і свист, потім якесь бурмотіння. Поки я огинаю дюну, Жоз уже встигає розібратися догола й лежить на армійському спальнику.

— Сьогодні ввечері я зроблю тобі дитину.

Я сміюся, та він затуляє мені вуста владним поцілунком.

— Не смійся: я певен цього. Чоловік може знати це. Ми пов'язані з тобою, Зельдо. Ти не зможеш мене покинути. Я в тобі.

Я спускаюся з дюни, я всенька в піску, він у косах, на щоках, на сідницях під сукнею. Той пісок так дошкуляв мені, що я згадала, як ми з Таллулою купалися голяка у гранітному кар'єрі у Рок-морі, а хлопці зачудовано дивилися на нас іздаля, бо жоден з-поміж них не зважився б навіть підступитися туди. Я зареготалася і ввійшла у воду одягнена. Коли я повернулася до патіо, усі дивилися на мене спокійно: авжеж, вода біжить із мене дзюрком, сукня намокла і стала прозора, та це просто чергова витівка, а я ще й не таке витинала (так вони вважали).

Коні рушають із місця. Спершу поволі, а потім ідуть клусом, літун зустрічається зі мною поглядом, і я всміхаюся, побачивши, як сяють у місячному світлі його пречудові зуби. А потім наші коні починають гратися, вони цілуються, торкаючись одне одного вустами і замурзуючись піною, далі кобила трясе головою, збавляє ходу, враження таке, наче вона сміється, ось вона зводить голову до неба, небо чорне, усеньке засіяне зорями, супокійне і незворушне, аж вона іржить і щодуху мчить уперед, до нічного обрію. Здається, наче берег цей не має краю: вона мчить довкола світу, це тропіки, екватор, кобила несе на собі літуна, який знає: може, вона розгорнула крила й на тих крилах несе мого коханця, забирає його в мене, вони летять у повітрі попри всі закони природи й суворі умови тваринного життя, здіймаючись до своєї постійної орбіти…

І коні повертаються до мене, і палюче сонце Каталонії, й арени Барселони… Зітріть! Зітріть усе це!

Розітнувши юрму, яка захоплено регочеться, — більшість із них я й не знаю, це якісь люди зі світських кіл або нероби, яких мій чоловік підібрав під час нічних пиятик, — Скотт розбиває свою склянку з абсентом простісінько в мене під ногами. «Ти що, геть сором утратила? Чемні дівчатка не виходять голі на люди. Повія, ось хто ти!» І він плює мені в обличчя. Якісь два чоловіки встигають ухопити його за руки, щоб він не затопив мені межи очі.

Ті його слова приголомшили мене ще дужче, аніж ляпас чи удар кулаком: ні, мені геть не було соромно. Майже не соромно. Та й він знав: я робила набагато гірші речі, ніж оце купання у прозорій сукні. Я танцювала на столах у всіх клубах Мангеттена, сукня моя була мало не до пояса, сиділа я, заклавши ногу за ногу, курила прилюдно, жувала гумку, а пиячила так, що мало в рові не ночувала. І йому все воно подобалося, він заохочував ті витівки, що робили нас родзинкою світського товариства і додавали нам реклами.

І тоді я збагнула, що не моє купання, не голість мого тіла під сукнею розлютили Скотта, а те щастя, від якого я аж сп'яніла, той екстаз, який охопив мене і якого він ніколи ще не помічав у мене, хоч його помічали навіть портові перекупки, дивлячись на мене із Жозом. Закохані люди завжди мають непристойний вигляд. І для тих, що втратили своє кохання, дивитися на закоханих, справжнісінька мука, тож вони або спльовують їм услід, або кепкують із них.

Мені стало страшно. Страшно, що він учинить зі мною. Жила я завжди, нехтуючи заборонами, — а тепер боюся переступити дозволені межі.

Місяцями не заходив він до моєї спальні, аж того ранку прокрався туди тихенько й сів на краю мого ліжка. Не роздягнувся, тільки ширіньку розстебнув, а потім поклав мені долоню на потилицю (тією ж таки рукою він хотів ударити мене чотири години тому) і нагнув мою голову до свого смердючого прутня, розпаленого алкоголем. «Чемні дівчатка такого не роблять, — бурмотів він, стиснувши мою шию, — вони не цілують того місця, звідки дзюрять чоловіки. Але ти вже давно перестала бути чемною дівчинкою. Отож, візьми його».