Андрій Олегович Бєлянін - Джек на Сході

я — людина! І на собаку мене перетворили іфрити через мою ж дурість. А із своїх друзів я не віддам вам нікого! Чуєте? Хай хоч хтось простягне свою брудну лапу до Джека або Мейхані — він матиме справу зі мною!

— Запроданець! Зрадник! Боягуз!

— Неправда! Я дуже вірний і дуже хоробрий, — набурмосився песик.

— Прощайся з життям, рабе! Ми не станемо довго панькатися з жалюгідною болонкою.

— По-перше, я не раб, а вільний громадянин. А по-друге, я не жалюгідна болонка, а Болонка Неймовірних Розмірів! Покусаю на фіг, вовки смердючі!

Три худих шакали не встигли пащі розкрити, як «страшний» Сем кинувся у «психічну» атаку. Першого шакала він так стукнув лобом у лоб, що в того іскри з очей посипалися. Другий отримав боковий удар лапою у вухо — класичний аперкот. З третім песик зчепився в партерній боротьбі, шалено качаючись по піску. Шакал виривався і намагався схопити ворога за горло, але Сем був більший і важчий, а густа кучерява шерсть забивала хижакові горло. Поклавши ворога на обидві лопатки, учень чародія швидко «начистив» йому пику, залишивши невибитими два чи три зуби. У цей час брати побитого дещо прочумалися і кинулися на Сема ззаду. Бій закипів з новою силою. Звичайно, Вілкінс не проходив школу рукопашного бою у відуна, але частенько спостерігав, як тренується Джек.

— Кі-я-я-я! — вигукнув пес, прийнявши бойову стойку, після чого підстрибнув і в польоті розбив п’яткою носа найближчому ворогові.

Шакал відлетів кроків на десять. Другий спробував укусити героя за ногу, але Сем вивернувся, повалив супротивника ефектною підніжкою і зручно вмостився на його спині, викручуючи тому передню лапу. Шакал, виючи, заблагав пощади. Із задоволенням додавши кожному по штурхану, біла болонка повикидала усіх трьох за бархан. Нерівна битва завершилася повним тріумфом пухнастого героя!

Підійшовши до друзів, він із здивуванням і навіть ніжністю відзначив, що вони мирно сплять. Сем ще раз поправив гілочки, попив водички, заспокоюючи розпалені бійкою нерви, і тихо приліг собі поруч.

«Ну от, що ти з ними зробиш? Сплять собі, як ховрашки, без задніх ніг. Я тут подвиги здійснюю, б’юся один у колі ворогів, а ці двоє ні сном ні духом… Розповім — не повірять. Скажуть, брешу та вихваляюся. Як може одна болонка, колишній учень чародія, встояти проти трьох шакалів, та ще колишніх розбійників? Джек почне бурчати, що його не розбудили, не дали помахати мечем, показати свою силу та спритність. Мейхані вирішить, що я знову перебільшую все на свою користь і насправді бився не з шакалами, а з тушканчиками. І не з трьома, а з одним. І навіть той один сам утік без бою… Де справедливість? Коли інші здійснюють відчайдушні подвиги, у них завжди повно свідків. А мої побиті кішкодави пішли за бархан і навряд чи кому розкажуть, хто їх так розмалював. Залишається сподіватися лише на те, що моя місяцелика Гюль-Гюль одразу повірить геройській повісті хороброї болонки і поцілує мене в ніс…», — з цими думками він привалився білою кучерявою спиною до Божевільного Короля і задрімав.

Джек прокинувся першим. Він напився води, умився і лише тоді звернув увагу на сліди несамовитої боротьби. Весь пісок був витоптаний слідами великих шакалячих лап упереміш з відбитками Сема. Валялися жмути рудої та білої шерсті, подекуди виднілася підсохла кров. Прокинулася й дівчина, підійшла до Божевільного Короля і торкнула його за рукав:

— Як ми тут опинилися?

— Не пам’ятаю… Знаю, що ви знепритомніли і наш друг ніс вас на руках або, вірніше, на лапах. Я йшов попереду, потім… закрутилася голова, я впав і… більше нічого не пам’ятаю. Напевно, Сем притягнув сюди нас обох.

— О Аллах, який же він розумник! А що ви тут роздивляєтеся?

— Тут був бій, Мейхані. Справжня битва. Подивіться на пісок, бачите сліди? Я вчився їх читати. Мінімум три здоровезних звіри, на кшталт вовка або шакала, напали на нашого героя. Вілкінс бився один проти всіх і переміг! Весь цей час ми обидва були непритомні, абсолютно беззахисні. Він двічі врятував нам життя.

— Бідолашний песик… — схлипнула дівчина. — А я ж бо думала, що мені приснився страшний сон. Начебто я на мить розплющила очі і побачила, як наш хоробрий Семюель-ага-угу-Вілкінс б’ється з трьома рудими шакалами. Я знала, що такого не може бути, перевернулась на інший бік і знову заснула. О пророк Мухамед, так це був не сон?!

— Так, — кивнув Джек, розводячи руками. — Мені дуже соромно, але я не бачив навіть цього. Просто провалився в сон і очуняв лише п’ять хвилин тому. Коли він відпочине, я перший потисну його чесну лапу.

— А я його поцілую!

— Тільки не зараз.

— Чому?

— Хай виспиться, він дуже стомився. Давай увечері.

— Оце вже ні! Хай зараз же поцілує, — негайно розплющив очі хитрий пес. — А то раптом до вечора вона передумає?

Ночували друзі все в тій же оазі. Сем взагалі пропонував нікуди звідси не йти, стверджуючи, що й Лагунові буде приємніше знайти їх тут, а не десь по вуха в піску. Але Божевільний Король був невблаганний, тож наступного ранку, зробивши запаси води й фіників, мандрівники рушили далі. Усю дорогу Вілкінс бурхливо розхвалював свій особистий героїзм так, що до обіду примудрився набриднути навіть вдячній Мейхані. Тоді він переключився на друга:

— Джеку, чуєш, Джеку!

— Чого тобі?

— Скажи, а жінкам до вподоби собаки-герої?

— Атож, — відмахнувся Божевільний Король.

— Я теж так вважаю. Це людей-героїв повнісінько, а героїчний собака — велика рідкість. Перед ним треба бла-го-го-ві-ти! Вона як дізнається, одразу в мене закохається, правда?

— Еге ж.

— А давай ти їй про це розповіси! А я буду так собі скромно стояти неподалік. Так, ненав’язливо, м’яко посміхаючись хмаркам, гарній погоді… Начебто мова зовсім і не про мене…

— Ну вже ні. Буде набагато краще, якщо ти про все розкажеш сам. Мені нізащо не вдасться розписати таке батальне полотно. Я цього не бачив, а ось ти все покажеш в особах.