Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Ген воїна 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ген воїна" автора Руслан Володимирович Горовий. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 42
Перейти на сторінку:
він обрав несподівано, проте свідомо. На першому курсі інституту раптом відчув, що в його житті не вистачає яскравих фарб. Іван кинув навчання та пішов до армії. Батьки-геологи були шоковані, однак не втручалися. У війську високого, накачаного і до того ж розумного хлопця помітили відразу. Через три місяці, ще у навчальний період, його викликали до командира частини.

Хвилину, коли Іван вперше побачив свого куратора, запам’ятав назавжди. Його зустрів невисокий, однак міцно сформований, коротко стрижений чоловік. На вигляд йому було близько сорока. Він простягнув Івану руку, і той відразу відчув її силу. Юнак зрозумів, що перед ним стояла людина, яка володіє не тільки неабиякою фізичною силою, а й має залізну волю.

Чоловік запросив Івана сісти і взяв зі столу теку з паперами.

— Рядовий Михайлов, я переглянув твою справу, і у мене до тебе є пропозиція. Тобі відомо щось про загони спеціального призначення?..

Від того дня, коли відбулася та розмова, спливло немало часу. Іван уже розміняв свої тридцять років. Батьки і досі не розуміли, чому син, замість нормального життя, став військовим, чому обрав погони. Проте він ніколи не шкодував про свій вибір.

Іван вийшов із душа, глянув у дзеркало. Звідти до нього придивлявся світловолосий богатир.

«Добре, що поголився звечора, — Іван провів долонею по підборіддю. — Цікаво, і куди тепер? Грозний? Навряд. Може, Сухумі?»

За п’ять хвилин Іван, вбраний у чорну водолазку і військові брюки, вже стояв біля вікна і дивився на Волгоградський проспект. Небо почало сірішати, машин майже не було.

— Звісно, тільки ж четверта ранку, — буркнув Іван і підійшов до ліжка. — Тіно, агов? Прокинься.

Із Тіною він познайомився десь із рік тому. Просто замовив дівчину для ескорту. І вже з першої зустрічі між ними виник дивний взаємовигідний зв’язок. Андрієві подобалося, що Тіна ні про що не розпитувала, а головне — її можна було викликати у будь-який зручний час. Своєю чергою, Тіна отримувала те, що любила найбільше, — чудовий секс і чималі гроші.

— Що, жеребчику, знову зголоднів? — зазвичай воркотіла дівчина у трубку, коли він набирав її номер. — Зараз приїду, подивлюся, наскільки ти голодненький.

Дівчина завовтузилася у ліжку і перевернулася на інший бік.

— Тіно!

— Чого тобі? — вона розплющила очі, піднялася і сперлася на лікті.

Коли ж побачила, що Іван вдягнутий, кілька разів струснула головою, таки відігнала від себе сон.

— Куди це ти серед ночі?

— Слухай, часу обмаль. Я пішов. Коли виспишся, залишиш ключі унизу на вахті. Зрозуміла?

— Зрозуміла. І що, це все?

Дівчина підтягнулася і вхопила Івана за водолазку.

— Ні, — чоловік відкрив гаманець, дістав кілька стодоларових купюр і кинув на ліжко. — Я зателефоную.

— Фу-у-у, який ти! Ну, як хочеш.

Тіна відпустила Івана і відкинулася на ліжку. Її загоріле тіло оголилося повністю.

— Усе! Без дурниць тут. Нічого в квартирі не займай, — Іван натягнув легкі штурмові черевики.

— Та в курсі я, жеребчику.

За мить чоловік уже виходив із парадного. На подвір’ї стояла чорна із тонованим склом «Тойота Секвоя». Він стрибнув на переднє сидіння.

— Дві хвилини запізнення, — буркнув водій і включив проблискові маячки на даху.

Машина рушила. Іван зручно сперся на спинку крісла і заплющив очі. Вже кілька днів поспіль йому снився незвичний сон. Чоловік, обличчя якого він ніяк не міг роздивитися, лежав на землі і тримався рукою за скривавлену шию. Він щось говорив Іванові, але слів розібрати не вдавалося. Потім чоловік відривав руку від рани на своїй шиї і тягнув п’ятірню до Івана. І саме в цьому моменті сну він завжди прокидався.

«Що б це могло означати? Старієш, Михайлов, чи що?»

Убивати людей Іван звик. Жахи не снилися йому навіть після першого разу, коли у Чечні довелося впритул розстріляти батька і сина, що тримали оборону будинку. І ось тепер маєш. Чоловік розплющив очі. Машина вже виїхала на Рублівське шосе.

Саме тут, на Рублівці, за чотириметровим парканом ховалася «база», про існування якої не знали навіть сусіди-олігархи. Серед сусідів ходили чутки, що будинок за парканом належить чи то Пугачовій, чи то Лепсу. Керівництво Івана не лише не спростовувало пліток, а навпаки, час від часу підкидало «жовтій» пресі для обсмоктування нові «цікавинки».

Величезні ворота розчахнулися, і «Тойота» заїхала до невеличкого дворику. Далі були ще одні ворота, які відчинялися лише тоді, коли зачинялися перші. Черговий виглянув із дверей свого приміщення і махнув рукою водієві, мовляв, не затримуйся. Другі ворота відчинилися, і машина прошурхотіла колесами по дрібному гравію. Метрова ділянка на зразок контрольно-слідової смуги була насипана по всьому внутрішньому периметру бази. Проїхали між деревами у бік чималої двоповерхової будівлі.

Куратор чекав Івана в кабінеті.

— Заходь, — почув він, коли стукав у двері, а як зайшов, то побачив куратора, який стояв біля вікна спиною до нього.

— Сідай, Михайлов, — чоловік навіть не повернув голови, — у нас позаштатна ситуація.

Кабінет куратора, на відміну від будинку в цілому, виглядав вкрай аскетично. Із меблів у ньому були лише стіл, три стільці і шафа на всю стіну, в якій зберігалися папери. На столі стояв ноутбук, лежало кілька телефонів та блокнот, от і все.

Куратор нарешті повернувся. Звісно, роки взяли своє, однак і досі відчувалася шалена сила волі, а його руки були, як і багато років тому, сталевими. А ось голова була голена, а на лобі з’явилося кілька глибоких зморщок. А очі не змінилися. Це були очі мудрої людини, яка добре знає, що і як належить робити у кожному моменті життя.

— Відколи я тебе знаю, — куратор обійшов стіл і зупинився навпроти Михайлова, — ти не провалив жодної місії.

1 ... 16 17 18 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ген воїна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ген воїна"