Ейвінд Юнсон - Ще раз, капітане!

Бурелл витріщився так, що брови, вигнувшись зачудованими дугами, полізли на лисого лоба (Валле знає, що це означає).

— Кажеш, охоче, шмаркачу?! Це вже, к бісу, мені знати, що тобі належить робити!

Гримаса — зображення без тексту. Валле все втямив і зціпив зуби. Він уже підрахував: платня за два тижні. Ану давай грошенята, товстий чорте, недотепо! Звісно ж, Валле розмірковує не вголос.

І Уллі сидить тихо.

Річка повертає в інший бік, а день хилиться туди ж. Сонце зависло низько над берегами та поселеннями, б’є капітанові-машиністу в очі, й той бачить тільки обрис Уллі, вирізьблений довгим промінням. Однак є ще вуха. Мабуть, він думає: «Комусь іншому важко з його садибою, коровою, дітлахами та жінкою. Хтось інший ніколи не зазнав радощів у житті. Хтось інший мусить стояти й возити селюків туди-сюди, а сам ніколи не зійде на сушу там, де йому захочеться. Хтось інший повинен крутитися на ось цьому худоб’ячому поромі, а ці людиська можуть зупинятися там, де їм до вподоби, й розважатися».

Принаймні в капітана-машиніста такий вираз на лиці, ніби він міркує саме так.

Пристань.

З поштовхом прокидається все і вся, судно хрипко гуде. Це справді сумний крик сирої пари. Люди надходять, Бурелл звівся.

— Візьмеш скриню з апаратурою, — загадує він підручному, — а я допоможу пані Андерссон з оцими речами.

Валле мусить послухатися. Він не з тих, що стоять склавши руки, коли дійде до діла. Хоч і юний, та тягав уже ту скриню з кіноапаратом по розмаїтих пристанях і вантажних причалах, по суднах і вагонах, а такого дня, як ось цей, коли у грудях міцний дух, коли на тобі спиняється погляд Уллі, то сили удвічі більше. Хоч і худорлявий, гнучкий, та тіло жилаве. Бурелл ладен пожалкувати, що сам не взяв цього вантажу, бо дуже вже хвацько Валле ставить на ребро оте важке одоробало, підхоплює — й ось він на містку.

Іншим разом Бурелл сказав би: «Щоб його чорти побрали. Добре зроблено, парубче». Але сьогодні він надумав висловитись інакше:

— Ради Бога, хлопче, орудуй обережніше. Це ж тобі не мішок картоплі. Як гадаєш, га?

Але очі в Уллі сяють і додають Валле сили. Ще один ривок, протяжне рипіння — і важка скриня стоїть на землі. Навіть незворушні старі селяни схвально усміхаються.

— Господи Боже, — мовить Уллі, — ось такого, як ти, хлопчику, мені й треба!

Капітан-машиніст відчуває, як ці слова, наче теплі цвяхи, пронизують йому серце, і вже ладен ще раз зітхнути над своєю садибою, жінкою та дітлахами, коли це раптом розкричався Бурелл:

— К чортовій матері! Чоловіче, ти собі думаєш, що скриня з цегли та цементу! Зараз же постав її біля берега!

Буреллові куці ноги ступають чотири довжелезні кроки, і капітан-машиніст, встигши звести голову, бачить, як колишній борець обхоплює руками скриню, злегковаживши ручками, і піднімає, двигає, моцюється…

Вся річ у тому, що скриня не так важка, як незручна. Буреллу доводиться притиснути її до грудей, защемити віко підборіддям, розкарячитись і в такий спосіб піднімати. Більш, ніж ось цей клопіт, його мучить думка: «Тільки не те!» Надвередившись, він ні разу не наважився на такі тягарі. Але скриня вже на колінах, а в голові гуде все та ж гадка: «Тільки не те!» Перед очима безліч зірок. У цьому розсипі мерехтять очі Уллі, ось вони вже як два великі сонця. «Тільки не те!» — вкотре думає він.

А тоді стається те, що й мало статися в недужому тілі. Щось надривається у хребті, щось перевертається в животі. Ще мить — і в голові пролунає «хрряк!», зовсім як було останнього разу. «Втримаюся, хай йому біс!» — напливає думка, але поки встигла стати чіткою постановою, Бурелл уже випустив ношу. Валле кидається вперед у мить, коли скриня перехнябилася, й встигає трохи притримати її, щоб лягла на землю. Капітан-машиніст та інші чекали, що вона впаде в річку, а тепер оніміли, роззявивши роти. Міцно схопивши ручку, Валле опускає тягар.

Першою озивається Уллі:

— Ото полетіли б бризки, якби оця штуковина та шубовснула у воду!

Другим — капітан-машиніст:

— Добре зроблено! Ось так ухопити!

Люди щось гомонять. І, нарешті, Бурелл:

— А хай його чорти вхоплять!

Одначе він, напевно, таки вдоволений у своєму невдоволенні. Кинувши злобний погляд на Валле й присоромлений — на Уллі, думає: «Принаймні хребет витримав». Конче треба сісти, ось і камінь, що лежав тут багато років і тільки ждав, що прийде Бурелл і сяде на нього.

— Це справдешній мішок картоплі, Бурелле! — встиг сказати підручний.

— Іди по коробку з фільмами! — наказує йому господар.

— А хто тут пообіцяв допомогти мені? — питає Уллі.

Запізно, запізно. Бурелл зводить очі. Чи не переніс, бува, на берег цей чортів парубійко більшість її речей. Чи не він оце тягає разом із капітаном-машиністом в’язку жердин, дощок і пакунок з шатровим покривалом.

— Це я пообіцяв, — відповідає Бурелл, — але коли маєш під рукою таких дурників…

— Подякуй за те Богу! — відрубує Уллі, та так, що Бурелл змовкає, торопіє, встає й насилу плентає сам по коробку.

Хіба що сам Бог відає, як Уллі примудрилася скласти докупи свій тир-метальню, але до восьмої вечора її намет стояв у низці металень, тирів, каруселей, гойдалок та яток ворожбитів. То був один із найкращих вечорів сезону, і пройдисвіти — на чверть, наполовину й цілковиті, а крім них — на всю Швецію знані власники розважальних закладів, як-от Валльберг, Блумстер, Чорний Якобссон, стара Брант зі своїм Калле та колишня циркова наїзниця Лісандра Ульсен, — уся ця гоп-компанія зібралася тут оббирати