Микола Хвильовий - Синi етюди

читає iсторiю: - Поляки гнiтили український народ.

Дiтвора до хлопчиська:

- Стасику! А ти ж полячок!

- Бережись, Стасику, задавимо тебе вночi.

I скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталi Миколаївнi кажуть:

- Навiщо ж ви так говорите?

- Боже мiй, нас так учили в прогiмназiї.

А то ще буває з Богом. Дiти:

- Ми в класi в Бога не вiримо, а вдома вiримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вiрить: ми самi бачили.

I ще:

- Наталю Миколаївно! А навiщо ви iкону зняли?

- Ах, дiти, iкон уже в класi не можна вiшати: наробраз не дозволяє.

…Давно це: до Наталi Миколаївни з'їжджались iз сусiднiх сiл учителi, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади.

А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селi умiють лiкувати бешиху.

Вечiр. У кiмнатi самогонний апарат. Нестiр:

- Ну, вже завтра об'язательно продамо двi пляшки, а тодi й хлiба купимо.

- Купiть, Несторе!

…Налили по рюмцi. Випили… Темнiє… I знову надворi фуга.

…А сосни гудуть - гудуть…

- Чого так сосни гудуть?

…Хуртовина. Вiтри.

Ох, ви, сосни мої - азiятський край!

СОЛОНСЬКИЙ ЯР

I

До слобожанських Млинкiв пiдiйшли могутнi лiси Полтавщини i за три верстви зупинилися.

Стоять стiною, хмуряться.

В гущавину дорiжка по папоротi, повз сизi кущi, до Солонського Яру.

Солонський Яр: як i село.

В селi пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром - селом, а нижче в провалля поплентались стрункi й темнi явори, i тiльки за десять верстов виринають, щоб мовчазно вiдiйти на захiд, на пiвдень.

Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночi хмари зникають за проваллям, тодi Солонський Яр горить огняницями - i лiс, i село, i небо.

Тодi горить, чарує папороть.

Солонський Яр - природна фортеця.

- Солонськi острожники казали:

- Є Холодний Яр, це - Солонський Яр… Атож…

А в Млинкiвськiй волостi скаржилися:

- I сукинi ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх вiдтiля.

Чухали потилицi. Збирались на сходку. Мiркували. Iще чухали потилицi.

- Яку тут прахтiку зробити? Га? Запетлювали, як той казав…

…Коли приходить нiч, Млинки напружено дивляться на темну стiну полтавського лiсу й чекають. Але невiдомо, в яку кошару забредуть солонськi вовки. Тiльки вранцi шумить село.

Вранцi дiзнаються, кого обiбрано "до цурки".

…Стоїть могутнiй дуб. на пiвдорозi до лiсу, а до нього сiрiє ранковий шлях, од вiтрякiвперехиляється на дiлянку молодняку.

…У немите вiкно волосної Ради дороги майже не видно.

Савко Гордiєнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вiкно й пiдiйшов до натовпу.

- Ну, що? I сьогоднi обiбрано кого?

- Аякже: Матвiя Юхименка.

Пiдiйшов ще один селянин i безпорадно розвiв руками:

- Не iнакше, як дивiзiю треба сюди. Притакують.

У кiмнатi смердить архiвним папером, а писарчуки перами риплять.

Савко вдарив себе по чолi:

- От напасть… Прийдеться воювати.

Згодились.

- Дивiться, вам виднiше… А що напасть - то правда.

Але Савчин сусiда попередив:

- Ти гляди, Савко, п'ять предсiдателiв ухекали, то… може, й тебе отправлять на той свiт. Це, брате, тобi не австрiяка.

…А в село iз Солонського Яру вилазили постатi й зникали за тинами. Iще чути було там про Савка:

- Така йому фортуна: плохий буде - хай головує, а зачепить - лихо буде…

Над Солонським Яром розтанув останнiй промiнь, у лiсi почало темнiти. Iз пiвночi попливла хмара, теж iшла на захiд.

…Пахло дубовим молодняком.

II

"…Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру. Отряда прислати не можу, бо майже всi люди в роз'їздах".

Такий папiрець вiд повiтового вiйськового комiсара.

Савко подумав: "Дiйсно пора".

Зiбрав мiлiцiонерiв:

- Гайда!

Мiлiцiонери - старi партизани, дух партизанщини глибоко сидить.

Рудий мiлiцiонер, старшина, каже:

- А що, того… можна буде в Солонiвцi самогону… Чуєш, Савко?

Голова не чує, задумався. Думає вiн, що йому робити: острожникiв, звичайно, на селi не застанеш, а солончани своїх не видадуть.

…Скоро в'їхали в лiс.

Конi наставили вуха й прислухаються до луни, що глухо йде в гущавину вiд ударiв копит.

Глухi столiтнi лiси Полтавщини, i чогось тут журливо. Насторожились кущi, трiщать гiлки. Iнодi конi збочують, i тодi шелестить листя на ввесь лiс.

Рудий мiлiцiонер полiз за кисетом, а другою рукою порiвняв свого коня з Савчиним.

- Слухай, друже, може, не будемо тривожити їх, уладнаємо?

- Це кого? Солончан?

- Авжеж!

Савко сказав:

- Наказ єсть з уїзду. Нiззя.

- Ага… Ну, то iнше дiло.

А потiм погладив корявою рукою коростяву шию свого коня.

- Слиш, Савко! Кажуть по газетах - румунський король селянам слабоду проголосив?

- А тобi що з того?

- Та як же: все таки слабода…

Савко скрушно похитав головою:

- Мало тобi слабоди!.. Пiд ким ти сидиш: пiд королем чи нi? Ну?

- Звiсно, що нi.

- Отож-бо й є. Бандити ви гарнi, як на вас подивишся.

Останнi четверо мiлiцiонерiв пахтiли цигарками i мовчки оглядали гущавину. Сизий дим махорки хмаркою стояв над отрядом, а потiм струмками розходився за вiтами, за зеленню.

…Пiд'їжджали до Солонського Яру.

Дорiжка веде прямо в село, а треба заїхати з iншого боку.

Пустили конi в гущавину, й зашумiв, затрiщав лiс.

Загiнчани потикали обличчя в арчики, а конi легко хропли й уперто продирались до рiжi.

Сонце давно вже гримало над лiсом, але тут його не було.

Туї нiколи не було сонця й завжди стояла тiнь.

…Порiшили: коли виїдуть на рiжу, гайда на Голохватський край (це квартал у Солонськiм Яру).

Гвинтiвки приготовили, але без наказу голови не стрiляти.

Iще продирались, i нарештi крiзь гущавину прорiзалися стьожки свiтла.

Нарештi загiн вискочив на рiжу.

…Загавкали собаки. По ярку забiгали постатi.

- Стiй! Куди бiжиш? Стiй!

Голоси запнчан метушились у зеленi, i з усiх кiнцiв одкликались луни.

Савко скрикнув:

- Стрiляй у повiтря!

Бухнувся випал над Солонським Яром, i раптом село стало мертве.

Пiд'їхали до голохватських будiвель.

- Дома хазяї?

Виходили баби, перелякано дивились на загiнчан, але, впiзнавши млинкiвських хлопцiв, сплескували руками.

- А щоб вам нi дна, нi покришки. Як же ви налякали. А ми подумали -i справдi комунiя наскочила.

Савко суворо подивився i спитав:

- Де ваш предсiдатель?

- Та староста ж!

- Так би ви й казали… Марфо! Ану-бо поклич голову.

Незабаром прийшов голова. До нього:

- Де твої голохвастiвцi? З уїзду прийшов наказ заарештувати їх.

Усмiхається:

- Де ж я їх вiзьму… Господи! Лiси ж такi, слава тобi, Миколає угоднику, не маленькi - є де сховатися.

А потiм заморгав пiдслiпуватим оком:

- Пожди, Савко, я, мабуть, пiду дiстану чогось. Як же так: гостi приїхали, треба ж таки пiдправитись.

Савко рiшуче