Давид Лагеркранц - Дівчина у павутинні

тут і цікавої, важливої роботи, надто тепер, після всіх кадрових чисток, і часом їй здавалося, що саме в СЕПО, а не в редакціях газет чи університетських аудиторіях найкраще розуміють глибокі соціальні світові зміни. Щоправда, вона часто запитувала себе: «Як я сюди потрапила й чому досі не йду звідси?»

Либонь, її підкупили лестощі. З нею зв’язалася сама Гелена Крафт, новопризначена керівниця СЕПО, і сказала, що після всіх провалів і негативних відгуків у пресі треба нарешті почати добирати персонал по-новому. Мовляв, слід брати приклад з британців і залучати справжні таланти з університетів, тож, правду кажучи, Ґабрієлло, кращої, ніж ти, годі знайти. Інші слова були зайві.

Ґабрієллу взяли на роботу аналітиком до відділу контррозвідки, а згодом перевели до відділу промислової безпеки, хоч вона й не дуже підходила для нової посади, зважаючи на молодий вік, належність до жіночої статі й непересічну красу. Її називали «татусевою донькою» і «гламурною шмаркачкою», проте вона була чудова працівниця, здатна мислити швидко й нестандартно. Крім того, вона знала російську. Її Ґабрієлла вивчила в Стокгольмській школі економіки, де, звичайно ж, була зразковою студенткою, хоч майбутня спеціальність її не надто захоплювала. Вона мріяла про щось більше, ніж життя в бізнесі, тому, закінчивши виш, подала заяву на роботу до Міністерства закордонних справ, куди її, певна річ, узяли. Однак тамтешня праця її теж не дуже надихала: дипломати видавалися їй надто нудними й манірними. Аж от із нею зв’язується Гелена Крафт — і вже п’ять років, як вона працює в СЕПО. Її талант поступово оцінили, хоча часом їй доводилося нелегко.

От і сьогодні видався жахливий день, і не тільки через трикляту погоду. У її кабінет прийшов керівник відділу Рагнар Улофссон, який був вочевидь не в гуморі і з незадоволеним виразом обличчя зауважив їй, що на завданні, хай йому грець, не можна фліртувати.

— Фліртувати?

— Сюди доставили квіти.

— Хіба я тому виною?

— Так, гадаю, відповідальність лежить на тобі. Виконуючи завдання, ми повинні весь час поводитися пристойно й стримано. Ми репрезентуємо один з найважливіших органів влади.

— Як це чудово, любий Раґнаре! У тебе завжди можна чогось навчитися. До мене нарешті дійшло: це ж я винна, що керівник науково-дослідного відділу компанії «Ерікссон» не може відрізнити звичайного ввічливого поводження від флірту. Тепер я втямила, що мушу відповідати за те, що деякі чоловіки, прагнучи сприйняти бажане за дійсне, бачать у звичайній усмішці запрошення до сексу.

— Не мели бозна-чого, — сказав Улофссон і зник.

Згодом Ґабрієлла шкодувала, що грубіянила у відповідь. Такі висловлювання зазвичай ні до чого не ведуть. З другого боку, вона надто довго терпіла це все лайно. Вона швидко впорядкувала папери на своєму столі й дістала рапорт Британського центру урядового зв’язку про російське промислове шпигунство проти європейських компаній-розробників, що його ще не встигла прочитати. Раптом пролунав телефонний дзвінок. То була Гелена Крафт, і Ґабрієлла зраділа, адже та ніколи ще не телефонувала, щоб поскаржитися чи дорікнути, навпаки.

— Я зразу до суті, — сказала Гелена. — Мені телефонували зі США, і справа, бачиться, термінова. Ти можеш прийняти відомості через «Циско»? Ми організували надійну лінію.

— Авжеж.

— Добре. Я хочу, щоб ти переклала для мене інформацію й оцінила ступінь її важливості. Звучить серйозно, але я не можу зрозуміти тієї жінки, яка передає повідомлення. Вона, до речі, каже, що знає тебе.

— З’єднуйте.

Це була Алона Касалес з АНБ з Меріленду. Щоправда, на якусь мить Ґабрієлла засумнівалася, чи справді це саме вона. Коли вони востаннє зустрічалися на конференції у Вашингтоні, впевнена в собі й харизматична Алона виступала з доповіддю про те, що назвала, вдавшись до певного евфемізму, активною сигнальною розвідкою. Іншими словами, про гакерство. Згодом вони з Ґабрієллою трохи потеревенили за келихом чогось міцненького. Ґабрієлла, сама того не бажаючи, зачарувалася розмовницею. Касалес курила сигарили й похмурим чуттєвим голосом пускала дотепи, часто з сексуальним підтекстом. Але тепер у телефонній слухавці її голос звучав розгублено, і раз по раз вона перестрибувала з теми на тему.

Алона ніколи особливо не нервувалася й завжди без проблем концентрувалась на потрібних речах. Вона мала сорок вісім років, була висока на зріст і відверта у своїх висловлюваннях, з розкішною фігурою та маленькими розумними очима, що всякого могли б позбавити рівноваги. Алона, здавалось, бачила людей наскрізь і вже точно не відзначалась особливою повагою до начальства. Вона могла б приструнчити будь-кого, хоч самого генерального прокурора. Це була одна з причин, чому Ед-Архімед так добре з нею ладнав. Ніхто з них не надавав великого значення статусові: вони обоє зважали тільки на здібності людини, і тому керівниця служби безпеки в такій невеличкій країні, як Швеція, була для Алони дрібною пташкою.

Але за той час, поки перевіряли її дзвінок, вона зовсім спантеличилася. Звісно ж, не через Гелену Крафт. До цього спричинилася драма, що розігралась у їхньому офісі. До спалахів люті Еда всі вже, певна річ, звикли. Він міг горлати, ревіти, бити кулаком у стіл майже без причини. Одначе тепер щось підказало їй: тут ситуація зовсім іншого масштабу.

Чоловік здавався спаралізованим. Доки розгублена Касалес намагалася зліпити докупи кілька слів, навколо Еда вже зібралися люди. Їхні обличчя виявляли тривогу й переляк, та Алона чи то від власного ідіотизму, чи просто від сильного шоку слухавки не поклала й не сказала, що передзвонить пізніше. Вона лише дочекалася, коли її з’єднають з Ґабрієллою Ґране — з тією молодою чарівною дівчиною, аналітиком із СЕПО, з якою вона познайомилась у Вашингтоні й одразу спробувала закрутити роман. І хоча з цього нічого не вийшло, Алона попрощалася з нею з почуттям глибокої приязні.

— Привіт, дорогенька, — сказала вона. — Як живеш?

— Непогано, — відповіла Ґабрієлла. — У нас жахлива погода, а так усе чудово.

— Добре ми посиділи минулого разу, еге ж?

— Безперечно, було дуже приємно. На другий день, правда, голова боліла з похмілля. Але, гадаю, ти телефонуєш не для того, щоб кудись мене запросити?

— На жаль, не для того. Я телефоную, бо ми перехопили серйозну загрозу на адресу одного шведського науковця.

— Кого саме?

— Ми довго не могли розібратися в інформації чи навіть збагнути, про яку країну йдеться. Повідомлення було зашифроване. Воно складалося тільки з якихось дивних кодів, проте з кількох маленьких шматочків пазла нам удалося… що за чортівня?..

— Що?

— Зачекай хвилину!..

Комп’ютер Алони замерехтів, а тоді погас. Як вона зрозуміла, те саме сталося в усьому офісі. На мить вона замислилася, що ж їй робити, але вирішила далі вести розмову. Зрештою, можливо,