Стівен Кінг - Куджо

Він гнав від себе навіть думку про вік, та іноді вона підкрадалася ззаду і приголомшувала. Усвідомлення, що до сороківки залишалося менш ніж сімсот днів, жахало. Він щиро вважав, що сорок — це для інших.

«Ця сука, — думав він знову й знову. — Сука».

Він кинув десятки жінок відтоді, як у старшій школі його вклала в ліжко невловимо гарненька, солодко безпорадна вчителька французької, та самого його відшивали всього двічі чи тричі. Він завжди відчував наближення розриву і сам виходив з гри. Це була захисна тактика, щось на кшталт підкидання пікової дами комусь іншому у грі в «чорну пані». Робити це треба було, коли баба все ще у твоїх руках, інакше влипнеш. Так прикриваєш свій зад від думок про вік. Він знав, що запал Донни минає, та вона справляла враження жінки, якою можна маніпулювати без особливих труднощів, принаймні деякий час: умілим поєднанням психологічних і сексуальних чинників. З допомогою страху, якщо казати голу правду. Те, що механізм не спрацював, розсердило та образило Стіва, ніби його відшмагали різкою.

Він роздягся, кинув гаманець і дріб’язок на стіл, пішов у ванну, прийняв душ. Вийшовши, почувався трохи краще, Витяг із дорожньої сумки джинси та облізлу фланелеву сорочку, одягся. Заховав дріб’язок до передньої кишені, потім постояв трохи, задумливо дивлячись на свого «Лорда Бакстона»[30]. З нього вилетіло кілька візитівок. Таке траплялося постійно, адже їх було так багато.

Гаманець Стіва Кемпа був більше схожий на склад. Була одна річ, яку він майже ніколи не забував прихопити при нагоді, — візитівки. Вони слугували чудовими закладками, а на чистому звороті завжди можна було нашкрябати чиюсь адресу, номер телефону чи простенький маршрут. Коли Стіву траплялося бувати в сантехніка або до нього навідувався страховий агент, він брав навіть по дві чи по три. Натягши на обличчя свою найширшу, лайноїдну посмішку, Стів просив містера «З дев’ятої до п’ятої» неодмінно залишити свою візитівку.

Коли їхня з Донною пристрасть була саме в розпалі, одного разу він помітив на телевізорі візитівки її чоловіка. Поки Донна виходила в душ чи ще кудись, він прихопив одну. Без жодної задньої думки, просто для колекції.

Розкривши гаманець, він заходився порпатись у візитівках. Інвестиційна консультація у Вірджинії, рієлторська агенція в Колорадо, а між ними — ще десяток інших. На мить він подумав був, що візитівка красунчика-чоловіка кудись поділася, та вона просто завалилася між двома доларовими купюрами. Він витяг її і став розглядати. Біла картка, елегантні маленькі сині літери, Містер Бізнесмен-тріумфатор. Стримано, але солідно. Жодної пишності.

роджер брейкстоун ед воркс віктор трентон

конгрес-стрит, 16 33

телекс: ADWORX portland, maine 04001

тел.: (207) 799-8600

Стів вийняв із пачки дешевого копіювального паперу чистий аркуш і розчистив собі місце на столі. Кинув швидкий погляд на машинку. Ні, кожна машинка має свої індивідуальні особливості, як і відбитки пальців. Мерзотника згубила коса літера А, інспекторе. Присяжні виходили тільки щоб попити чаю.

Справа в жодному разі не дійде до поліції, звісно ж, ні, але обережність — понад усе. Дешевий папір, який можна придбати в будь-якій крамниці письмового приладдя, і жодних машинок.

З банки від кави він дістав гелевий маркер і вивів великими друкованими літерами:

ПРИВІТ, ВІКУ.

У ТЕБЕ ГАРНЕНЬКА ДРУЖИНА.

Я З НАСОЛОДОЮ ТРАХАВ ЇЇ ДО НЕ МОЖУ.

Стів спинився, постукуючи ручкою по зубах. Він знову почувався добре. Просто неперевершено. Звичайно ж, вона — вродлива жінка, і Трентон може просто злегковажити його посланням. Слова коштують недорого, а надіслати комусь листа дешевше, ніж випити чашку кави. Та мусило бути ще дещо, воно завжди знаходилося. Що б це могло бути цього разу?

Раптом Стів посміхнувся. Коли він отак сміявся, усе його обличчя прояснялось і неважко було зрозуміти, чому з того вечора із невловимо вродливою вчителькою французької в нього ніколи не було проблем із жінками.

Він написав:

ЩО ТОБІ НАГАДУЄ ОТА РОДИМКА

ЗРАЗУ Ж НАД ЛОБКОВИМ ВОЛОССЯМ?

МЕНІ — ЗНАК ПИТАННЯ.

А В ТЕБЕ Є ПИТАННЯ?

Цього досить. Обід не гірший, ніж бенкет, як любила говорити його мати. Знайшовши конверт, він вклав у нього послання і, подумавши трохи, додав ще й візитівку. Потім надписав адресу Вікового офісу, теж чорними літерами. Повагавшись хвилинку, вирішив виявити до бідолашного недотепи трохи милосердя і приписав: «ОСОБИСТО».

Він спер листа на підвіконня і відхилився на спинку стільця, знову відчувши себе повністю в нормі. Сьогодні ввечері йому добре писатиметься, це він знав напевне.

Надворі зупинився мікроавтобус з номерами іншого штату. У кузові пікапа був великий, розкішний гужієрівський буфет[31]. Хтось відкопав справжню знахідку на розпродажі вживаних речей. Пощастило ж їм.

Стів попрямував до виходу. Він би залюбки взяв їхній буфет і їхні гроші, та не був упевнений, що матиме час закінчити роботу. Коли лист буде відправлено, змінити обставини не завадить. Не радикально, принаймні зараз. Він відчував, що заборгував собі хоча б іще один візит до маленької Міс Задериноса, звісно, коли пересвідчиться, що поблизу немає красунчика-чоловіка. Стів грав із ним у теніс, і на вогняного метеора Вік не скидався: худорлявий, окуляри з товстими лінзами, подача — як розварені макарони; та ніколи не знаєш, коли отакі красунчики чоловіки злетять із котушок і вчинять щось асоціальне. У доброї половини красунчиків-чоловіків водяться пістолети. Тому, перш ніж пхатися туди, краще як слід розвідати місцевість. Один-єдиний візит — і шоу закінчено раз і назавжди. Може, пожити трохи в Огайо чи Пенсільванії або поїхати до Таоса, Нью-Мексико. Та як жартівник, що підсипав пороху в чиюсь цигарку, він хотів триматися поблизу — на безпечній відстані, звичайно ж, — щоб подивитися, як вона вибухне.

Водій пікапа з дружиною зазирали в майстерню, щоб побачити, чи він на місці. Стів вийшов до них, усміхаючись і засунувши руки в кишені джинсів. Жінка одразу ж усміхнулась у відповідь.

— Привіт, люди! Чим можу допомогти? — запитав він, думаючи, що відправить листа, як тільки їх позбудеться.

Того ж вечора, коли червоне сонце, гаряче й кругле, сідало за обрій, Вік Трентон, обв’язавши сорочку навколо талії, оглядав мотор «пінто» Донни. Дружина босоніж стояла поруч, виглядаючи молодо і свіжо у своїх білих шортах і червоній картатій блузці без рукавів. Тед у самих лише плавках як навіжений ганяв по доріжці на триколісному велосипеді, мабуть, уявивши себе кимось на зразок Понча і Джона з «Каліфорнійського дорожнього патруля»[32], що переслідують Дарта Вейдера.

— Пий свій чай, поки лід не розтанув, — сказала Донна.