Дмитро Білий - Козацький оберіг

в’юном ухиляючись від леза, крутнувся вбік. Він маківкою відчув, як ніж зі свистом розсік повітря прямо в нього над головою, ледь не зрізавши пасмо волосся зі стриженої під глек голови. Декілька разів малому вдавалося відстрибувати, рятуючись від ударів пса-вбивці. Одного разу він навіть відбив удар кривого ножа. Але пес-вбивця вибив кинджал з Данькових рук і тицьнув смолоскипом прямо йому в обличчя. Полум’я обпалило брови та чуприну хлопцеві.

З останніх сил Данько кинувся до кістяка іспанця, щоб вихопити з його рук рапіру, але не встиг. Пес-вбивця, немовби відчувши, куди хлопець хоче кинутися, стрибнув йому навперейми.

Коли Данько підскочив до мерця і протягнув руку за рапірою, пес-убивця, перестрибнувши межу, уже стояв за кістяком, занісши ніж для смертельного удару. Довге лезо зблиснуло прямо перед блідим обличчям хлопця. Данько закричав, і луна від його крику покотилася довгими коридорами підземелля…

Раптом пес-вбивця похитнувся, немовби плита під його ногою трохи зсунулася вниз. Він на долю секунди затримав удар, відновлюючи рівновагу, і в ту ж мить з чорного отвору в стіні вихопився довгий залізний спис, який наскрізь пронизав убивцю. Спис блискавично щез у чорному отворі, і тільки тоді перевертень захитався й тяжко гепнувся прямо на кістяк іспанця.

Засапаний Данько відповз подалі від страшного місця, перевів дихання й ледь підвівся, ловлячи повітря тремтячим носом. Він стояв, хитаючись, і застиглим поглядом дивився на чорні отвори. Запала тиша, смолоскип, що випав із рук пса-вбивці, уже догоряв. Данько узяв його. Ноги не слухалися. Хлопець застиг на місці, тяжко переводячи дихання. У голові все кружляло та блимало.

Немов у лихоманці, він ступив крок вперед до межі, щоб обійти мертвого пса-вбивцю.

— Стій! — гримнув за його спиною чийсь голос. Данько різко розвернувся. Позаду стояв… козак Голота.

— Дядьку Голото! — радісно закричав Данько й обхопив руку Голоти.

— Нічого, нічого, друже, — м’яко сказав йому козак, — вибач, я трохи запізнився.

— Звідки ви тут? — запитав Данько.

— Та, гайнув я в погоню за цим втікачем, ледь його сліди визначив, дивлюся — а він до замку знов повертає. Так я за ним до ночі і кружляв, поки нарешті його біля стіни не побачив. А далі за ним гайнув. А ти як тут опинився?

Данько коротко розповів про свої пошуки і про страшний спис, що пронизав пса-вбивцю.

— Так, здається, тобі дійсно вдалося «серце» фортеці знайти, видко було, що цей вбивця тебе довго вистежував.

— А що це за отвори? — зі страхом показав на стіни Данько.

Козак Голота уважно роздивився залу, погляд його затримався на загадковому надписі над аркою.

— І що там написано?

— Зачекай… — замислено промовив Голота. — Здається, це руни… а мова дуже давня. Нею в сиву давнину воїни та волхви між собою розмовляли. Пам’ятаю, колись козак Мамай мене дечому з цієї мови навчив. Спробую розібрати, що тут написано.

Козак Голота зосереджено дивився на загадковий напис.

— Еге ж, написано, що цю залу охороняють «списи Одіна».

Данько ще з більшим острахом оглянув чорні отвори:

— А що таке руни, і хто такий Одін?

Козак Голота, уважно оглядаючи залу, відповів:

— Кажуть, що це магічні знаки, хоча ними можна і слова записувати. Передали їх народам, які тут колись жили, Зберігачі, — охоронці цієї землі. А Одін був видатним воїном. Він біля правічного дерева отримав чарівну силу та могутність. Про нього багато легенд розповідали, казали, що в нього був великий замок на березі Азовського моря, де він зі своїми воїнами-асами жив… Ну, про це довго розповідати, а ось як нам далі пройти? Видно, хто цю межу пройде, буде відразу «списом Одіна» пронизаний.

— А може якось проскочимо, бігцем? — несміливо запитав Данько.

Козак Голота мовчки підняв камінь, що валявся під ногами, і пожбурнув його на ту частину зали, що була за межею. Як тільки камінь впав на плити, зі стіни вихопився довгий іржавий спис, влучив у камінь, розтрощив його і блискавично зник у отворі.

— Святий Боже, що ж нам робити?

— Зачекай, Данило, зараз поміркуємо, — замислено промовив Голота, — ану давай виберемо каменюку міцнішу й важчу.

Через хвилину він, щось надумавши, почав ходити залом, перебираючи каміння. Данько якусь мить здивовано дивився на нього, але, здогадавшись про наміри Голоти, почав йому допомагати. Козак вибрав найбільший уламок гранітної брили й поклав його на межі. Потім ткнув смолоскипом у якусь кам’яну чашу, що стояла біля стіни. Там щось затріщало, і звідти вихопився вогонь. Козак з усієї сили пожбурив смолоскип через увесь зал під арку.

— От що, братику, — тяжка долоня козака лягла на плече хлопцеві, — я зараз спробую до арки добратися, сам розумієш, справа ця непроста, тому ти на мене тут зачекай.

Данько розгублено озирнувся. Він не хотів залишатися в цій залі (а що як сюди залізе ще один пес-вбивця чи якась інша потвора?), крім того, хлопця аж тіпало від бажання побачити, що там далі, які таємниці ховаються за нею?

— Ні, я без вас залишитися тут не можу, — суворо промовив Данько, — я тільки з вами.

Голота трохи поміркував і рішуче махнув рукою:

— Добре, давай разом, тільки тримайся. — Козак протягнув руку Данькові. Хлопець міцно вчепився обома руками в жорстку козацьку долоню. Іншою рукою Голота підхопив камінь.

— От же ж, Боже, помагай, у ночвах через Дунай! — вигукнув козак і пожбурив камінь на відстань добрячого стрибку. Глиба гулко гепнулася на підлогу. Відразу ж залізний спис вихопився з отвору та влучив у камінь, що розлетівся навпіл. У той момент, коли спис вдарив у камінь, Голота і Данько стрибнули. Хлопець відчув, як могутня рука козака відірвала його від підлоги, і він підлетів, мов підхоплений велетенським вихором. Вони змогли перескочити добрячу відстань і опустилися якраз біля розтрощеного каменю. Не гаючи ні секунди, Голота підхопив уламок каменюки й пожбурив його вперед. Знову зловісно ляснув іржавий спис, грюкнувши в плити. І знову Голота з Даньком, зробивши неймовірно довгий стрибок, опинилися біля каменю.

До арки залишилося не менше чотирьох стрибків.

Ще один стрибок, але на цей раз від прямого удару списом камінь розлетівся на порох. Ні на мить не завагавшись, Голота висмикнув важку бойову сокиру з руки кістяка й пожбурив її вперед. Вістря тяжкого списа зі дзвоном вдарило по міцному лезу та відкинуло сокиру кудись під стіну. Але Данько помітив, що козак кинув її поближче до іншого кістяка, біля якого лежав пробитий круглий щит. Опинившись з Даньком на цьому місці, Голота схопив щит і кинув уперед. Данько щосили стрибнув і знову піднісся в повітря