Тіна Волф - Коли поруч Марічка, Тіна Волф

— Ти ж мужик, Артеме, — бурмотів він сам до себе, розтираючи долонею піт на шиї. — Візьми себе в руки. Це просто дівчина. Просто найкраща дівчина, яку ти коли-небудь зустрічав. Просто кохання всього твого життя. Пфф... дрібниці.

Двері відчинилися самі — зсередини. І Артем мало не знепритомнів: просто перед ним стояла Марічка. У білому халаті, з кошеням у руках і усмішкою, що могла зупинити війну.

— Артеме? — здивувалась вона, побачивши його. — Ти до когось?

— Ем... Так. До тебе... тобто... до клініки... ну... — Він підняв букет, ніби це було посвідчення. — Я з приводу почуттів.

— О? — Вона насилу стримала усмішку, вже відчуваючи, куди все йде.

— Я подумав, — продовжив Артем, — що не треба чекати вихідних. Бо… ну… вихідні — це через п’ять днів, а ти — ось. Зараз.

Він зробив глибокий вдих.

— Я хочу бути поруч. Завжди. Навіть якщо я заїкаюсь і не можу сформулювати одне нормальне речення, бо коли ти поруч, я… справжній, але зі мною щось таке відбувається...

Марічка дивилась на нього мовчки. А потім раптом ніжно торкнулася його руки, в якій він стискав букет так, що той вже трохи пожовтів і ледь не зів’яв від його хвилювання.

— Ти справжній, Артеме, — сказала вона. — І я дуже рада, що ти тут.

Кошеня в її руках тихенько нявкнуло, неначе погоджуючись зі словами Марічки.