Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

І річ у тому, що його батько вважав, що син матиме силу химерників як в останніх відомих, якщо не рахувати дружини. А останні відомі химерники жили століття два назад, тому гетьман очікував більшого. А коли він збагнув занепад химерницького дару, та розчарувався у конкретно синовому, то заборонив йому вчитися перетворюватися на тварин. Тоді як саме це ознака майстерності серед химерників; химерників, котрих викоренили. Тож гетьман вирішив піти більш практичним шляхом: змусив тренуватися ущільнювати м’язи, зміцнювати кістки, тимчасово зарощувати поранення, посилювати органи чуття, зокрема нічне бачення, та робити інші подібні перетворення, котрі легко вписуються у звичайний бій. І в цій справі Чіпка досягнув значних висот.

І думка, що на цьому його вдосконалення як химерники й закінчиться, болісно стискувала парубоче серце.

Гетьман, з відстороненим поглядом та облизуючи куток губ, тримав паузу, тому Чіпка наважився спитати:

– А тренування химерництву?

– Мм… – чоловік мотнув головою, випірнаючи з роздумів; а коли він повністю усвідомив слова, то зморщився. – Це безвиглядно: тренування зміцнення твого тіла перестало давати значні результати, а про перетворення на тварин краще не згадувати. Втім, у тебе же буде якийсь особистий час – можеш тренуватися, – долоня, що нещодавно крутилася у повітрі, цього разу була використана для легкого маху в бік.

Чіпка з сумом прослідкував за його рукою. Цей рух нагадав йому похорони, коли люди скидали землю на домовину його матері.

Певно, віра в Чіпчине химерництво залишилася тільки в серці його матусі.

Десь у глибині, під землею.

– Хоча, щодо вільного часу не знаю, – продовжив гетьман. – Тобі треба спрямовувати всі свої сили на тренування. Зокрема, тебе будуть вчити керувати сотнею. І це все потрібно, бо, можливо, песиголовці насправді об’єднаються та нападуть. Малоймовірно, але, якщо така навала трапиться, ти матимеш показати себе з гарного боку. Ти ж мій наслідник! Тому тренуйся. Зрозумів?

– Так, – безвиразно відповів парубок.

– На цьому все, – Єрмак здихнув. – Можеш іти, – він повернувся до своїх паперів.

Чіпка же розвернувся та пішов.

Коли він опинився в передпокої, то підійшов до порожньої лавки для очікування, та сів на неї. Витягнув ноги, відкинув голову на стіну, і заплющив очі.

Парубок зробив усе це на очах здивованих охоронців біля дверей у кабінет найстрашнішої людини в країні. Показав слабкість?

«Якщо вони вважають це слабкістю, то це їхня справа. Я ж просто присів відпочити. Та й робити нічого не хочеться…» – він зітхнув.

Посидівши так трохи, без думок, парубок знов зітхнув, та розплющив очі. В них впала стеля.

Тиша, твердь над головою.

Чіпка здригнувся, згадавши про свою матусю.

Слабкість, навіяна матір’ю – це батько про його небажання просто так сперечатися, ворогувати.

«Нібито матуся була слабкою…» – він скривився.

А потім задався питанням, чи може він і батьку сказати, що, якщо той вважає це слабкістю, то це його справа?

Парубок хотів би.

«Так, а… чи можу?»

Чіпка підвівся та пішов геть.