Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 15: Сльози, що пахнуть любов’ю

Вечір. В кімнаті напівтемно, тільки нічник тихо світиться у кутку.
Мама сидить на ліжку, обіймаючи живіт — обіймаючи мене.

Її плечі тремтять. Вона мовчить. Але я відчуваю кожну краплю її сліз — вони падають крізь шкіру в моє серце, як дощ на ще не зростаюче дерево.

— Я боюсь, — прошепотіла вона. — Боюсь болю. Боюсь, що щось піде не так. Боюсь бути недостатньо сильною… для тебе.
І водночас… я так сильно тебе люблю, малесенький. Що іноді мені важко дихати від цієї любові.

Її долоні лягають на живіт — ніжно, ніби хоче передати мені спокій.

— Я вперше відчуваю, що в мені є щось більше за мене саму.
Я — твоя домівка. І навіть якщо трясуться мої стіни… я не дам їм упасти.

Я торкаюся її зсередини.
Маленьким поштовхом кажу: "Я тут. І ти не одна."

І раптом її сльози змінюються.
Вона сміється крізь плач. Сміється, бо ця любов — сильніша за страх.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍