Nebula - Експеримент що знищив світ, Nebula

Глава чотирнадцята: Вибір шляху

 

 

Є Сон повільно крокував у бік виходу з табору, прислухаючись до тиші, яка огортала це місце. Навіть тепер, коли він уже прийняв рішення піти, у ньому залишалася дивна невизначеність. Він отримав багато інформації, більше, ніж сподівався, але це лише породило нові питання.

 Позаду виднівся третій ряд наметів - місце, де утримували полонених гравців. Він бачив їхні порожні очі, повні відчаю та гніву, коли проходив повз. Йому було цікаво, що з ними робили насправді. Їх просто тримали в полоні чи... використовували для чогось іншого?

 "вірус - це відбір..."

 Ця думка не давала йому спокою. Половина людства загинула через щось, що можна було назвати експериментом. Чи справді все це сталося випадково?

 Коли він нарешті підійшов до воріт табору, його зупинив низький голос:

- Перед тим, як підеш, візьми це.

 Є Сон повернувся і побачив перед собою чоловіка, якого тут називали Вовком - одного з небагатьох, хто здавався йому справді розумним. Він кинув йому невеликий згорток, загорнутий у тканину. 

— Що це?

 - Дещо корисне. Відкриєш, коли знадобиться.

 Є Сон не став сперечатися і сховав з горток у рюкзак.

 — Куди ти йдеш?

 Він мовчки розгорнув карту, яку отримав учора, і пробігся поглядом по трьох основних напрямках:

 1.Лабораторія "Геліос" - місце де, можливо, зародився вірус. Якщо там ще щось залишилося, це може дати відповідь.

2. Фракція "Сталевий порядок" - місце, де зібралося найсильніші гравці. Він міг би знайти союзників або ворогів.

3. "Нейтральна зона" - поселення, що уникають як монстрів, так і гравців. Там можна було перепочити та знайти більше інформації.

 - Ще не знаю, - зітхнув він.

 Вовк уважно подивився на нього.

— Ти не схожий на того, хто вагається. Але пам'ятай: у цьому світі той хто стоїть на місці, довго не живе.

 Є Сон кивнув і зробив крок уперед.

 — Бережи себе, - сказав Вовк, коли він зник за воротами.

***

 Світ за межами табору виглядав ще більше похмурим, ніж він пам'ятав. Розбиті будівлі, дороги, що заросли травою, уламки машин... Усе це нагадувало про катастрофу, яка перетворила людство на руїни.

Є Сон йшов мовчки, уважно слухаючи навколишні звуки. його чуття було натреноване, і він добре знав, що у цьому світі небезпека могла чекати будь-де.

 Раптом він зупинився.

 Десь неподалік почувся звук.

 Тихий, майже непомітний шелест.

 Він миттєво напружився, його рука потягнулася до кинджала.

— Виходь, Я знаю, що ти тут.

 З-за уламків машини повільно вийшла дівчина.

 Вона була молодшою за нього, років сімнадцяти, з коротким чорним волоссям і рішучим поглядом. У руках вона стискала ніж.

— Ти теж один із них? -  запитала вона.

— Кого ти маєш на увазі?

— Гравців

 Є Сон на мить замислився перш ніж відповісти:

 — Так.

 Вона міцніше стиснула ніж, але не напала.

— Тоді скажи... Чи варто мені тобі довіряти?

 Він подивився їй прямо у вічі.

— Це твій вибір.

Вона мовчки дивилася на нього ще кілька секунд, потім опустила ніж.

— Моє ім'я Рін. Я шукаю когось, хто може допомогти мені вижити.

 Є Сон ще раз глянув на карту.

 — Я вирушаю до Лабораторії Геліос. Якщо ти хочеш йти - готуйся.

 Рін кивнула і вони рушили вперед.

Є Сон з обережністю відносився до Рін, вона могла стати, як вірним союзником, так і небезпечним ворогом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍