Вадим Булава - Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава

Важко було повірити своїй душі тепер, та він і сам бачив, що він стає свідком чогось надзвичайного. Хуртовина почала набирати колових обертів, немов крижане торнадо. Воно все пришвидшувалося і пришвидшувалося, ставало більшим і небезпечнішим. Його потужність вже яскраво вирізнялася від звичайних поривів вітру, а ті звуки, що від нього відходили точно були не просто звуками зими. Майклу не треба було згадувати застережень Баррі, аби зрозуміти, як діяти. Він просто почав тікати, та так швидко, що ледь не впав на декількох слизьких поворотах, щосекунди оглядаючись, але не маючи змоги подолати ті завиваючі крики, що маскувалися під вітер, хоча ним не були.

Він все прискорювався і прискорювався, перестрибував каміння та пні, перевіряючи “хвіст” та намагаючись не перечепитися, щоб не впасти. Страшно було навіть подумати, що станеться, якщо він втратить рівновагу і покотиться додолу…

Здавалося, ожив увесь ліс. Принаймні тепер крики йшли з усіх сторін, з усіх порожнин та дерев. Вони рвали все на друзки, вони спалахували синім промінням десь на горизонті й одразу зникали… 

Якби він біг із заплющеними очима, то вони б і тут не дали йому спокою, немов керуючи вітром та направляючи його так, аби він заважав Майклу при втечі.

Куди він біг? Від кого та чому? Чи був у цьому хоч якийсь сенс, адже вони могли бути, як ззаду, так і спереду? 

Хлопець був на адреналіні почуттів, а мозок, виснажений і дорогою, і невідомими силами, не мав змоги прийняти правильне рішення у настільки кризовій ситуації. Це була ситуація в якій могла виграти лише імпровізація. Надзвичайно вдала імпровізація, якою завжди так вдало оперував Майкл. Цього разу вона так само говорила до нього рівним та спокійним тоном, що не виказував його справжніх емоцій. Та вони йому врешті-решт і не були потрібними. Тепер же йому залишалося тільки бігти якомога швидше, пролітати галявинами та перестрибувати замерзлі струмки, не зменшуючи темпів під загрозою втрати життя.

Крім віри у свої сили та власну швидкість, у нього вже не було шансів, хоч спалахи та гул навколо вже переросли у якесь шалене шоу, що вирувало і кидалося на нього з усіх сторін. Здавалося, ця сила тільки починала полювання, та все ж щось перешкоджало їй, не даючи змоги завершити почате.

Серед одноманітних синіх вогнів спалахнув золотий вогник, чіткість якого була дороговказом для Майка. Цей дружній спалах ніби перевернув увесь світ ще раз. Він немов змусив усі сили напружитися востаннє і подолати ту темряву, яка так пристрасно бажала огорнути його.

Одразу за цим спалахом між гілок ялин згадалося і місце, куди привів сяючий слід, і Баррі, і їхня розмова, і мета, яка тепер була досягнута. Він дістався шахти…