Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​– Але хто вирішив пограти в пінг-понг? – запитав Макар, почухавши потилицю, – минулого разу такого не було.

​– Пройшло три роки, – мовив Віктор, розглядаючи Олеся з рюкзаком, – ви впевнені, що тут нікого більше не було? В свій час, ви пробрались в провалля. Чому інші не могли?

​Рудий хлопець задоволено хмикнув, витягнувши невеликий кейс. Поклав його на підлогу та відкрив. Витягнув основу літального апарату та почав приєднувати невеликі лопаті. Обережно поклав поряд з кейсом та увімкнув пульт.

​– Пропоную зібрати всі мʼячики та віднести кудись у найближчу квартиру, – кинув зосереджено натискаючи клавіші на пульті, – двері за Мірою теж зачинив вітер. Протяг зник, але може знову зʼявитись. Налякає дівчатнаступного разу.

​– Я не злякалась, – обурилась Поліна, надувши губи, –теж мені хоробрий знайшовся, – але потягнулась за мʼячиками, відкидаючи їх до стінки.

​Поки Олесь програмував дрон, компанія зібрала кульки та закинула в найближче приміщення, зачинивши за собою двері. Рушили в кінець коридору аби вийти до самої порожнечі. Пристрій тихо шумів, освітлюючи простір невеликими фарами, наче автомобіль.

​Рудий співробітник наукової сфери зосереджено дивився в телефон, набираючи команди, що висвітлювались разом з зображенням камери літального апарату.

​Дійшовши вікна, Макар зупинився та підпер стіну. Арсеній дочекався поки Поліна знайде собі місце та, наче банний лист, сів поряд. Міра з зацікавленістю спостерігала за роботою Олеся, не відходячи від колишнього хлопця. Віктор, скориставшись моментом, запалив цигарку, напустивши неприємного терпкого диму навколо себе.

​«Цікаво, що з цього вийде?» – промайнуло в голові Макара. Заплющив очі та уявив як дрон спускається до самої землі. Перед очима виникли кістки та одяг Діани. Хлопця пересмикнуло. Одразу відчув як мороз поза шкірою пішов. Швидко розплющив очі та глибоко вдихнув прохолодне повітря.

​Гул лопатей зник, як зник й сам пристрій. Тиша повернулась, надавши можливість всім присутнім поринути у свої думки чи спогади. Пройшло не менше десяти хвилин як літальний апарат повернувся. Олесь відійшов в сторону та приземлив дрон на підлогу. Вимкнув та дочекався, коли лопаті зупиняться.

​– Ну що? – спитав Віктор, що крутив залишки цигарки між пальцями, – щось побачив цікавого?

​– Нажаль, ні, – коротко відповів рудий хлопець, –запуск треба робити з землі. Перед усім, треба буде відійти від будинку метрів на сто вглиб печери, – поглянув на інспектора, насупившись, – з цього місця йдуть сильні перешкоди. Я боюсь втратити контроль, – показав рукою на камʼяну стелю за вікном, – напевно, тут є магнітна руда. Нічого не зрозуміло.

​Макар відійшов від стіни та потягнув спину. Повернулось неприємне відчуття, що за ними слідкують. Те саме було минулого разу, три роки назад. Наче нічого особливого. Багатоповерхівка. Сходи. Спуститись першого поверху, зробити потрібні справи та влаштувати пошуки. Але ні, щось наче постійно затримувало їх. «Провалля, або я дійсно божевільний, або ти живе!» – промайнуло в голові, від чого хлопець тяжко зітхнув.

​Несподівано, в темряві коридору почули шум. Промені ліхтарів миттєво піднялись, стрибаючи по стінах та стелі. Пролунав хруст. Щось впало. Але одразу повернулась тиша. Друзі напружились. Жодного руху. Макар побачив лише, як почало трясти Поліну, її округлені від страху очі.

​Тишу порушив скрип. Почули свист, він наростав з кожною секундою. Аж раптом, у світлі променів промайнула частина стільчика. Арсеній зреагував миттєво. Кинувся вперед, схопив стажерку та притиснув грубо до стіни.

​Стільчик пролетів саме в тому місці, де стояла дівчина. Вилетів в порожнечу та зник в темряві. Згодом почули, як розлетілось дерево, що влетіло в камʼяну стіну.

​Жартівник соромʼязливо всміхнувся та відійшов від Поліни, виставивши вперед руки, боючись отримати відповідну реакцію. Але стажерка лише перелякано подякувала, намагаючись заспокоїтись.

​Макар тихо засміявся, ще раз привітавшись з проваллям. «Ти не можеш просто віддати мені Ді? – спитав в думках, розуміючи, що питання риторичне, – що ти таке?» Замість відповіді здійнявся холодний вітер. Компанія швидко притулилась до стін, очікуючи схожих снарядів. Але коридор мовчав.

​Аж раптом, волосся на голові почало вставати дибки. Спочатку почувся тихий крик дитини. Потім до нього приєднався голосніший крик дорослої людини. Голосів ставало більше й більше. Лунали вони зі сторони вікна.

Друзі кинулись в сторону сходів, але порожнеча підсилювала моторошні стогони. Це були дорослі й діти. Вони кричали, плакали, верещали. Кожен з друзів, хто був три роки назад в клятому проваллі, вмить все згадали. Ці стогони чули вперше в торгівельному центрі.

Макар відчув, що його зараз знудить. В очах затанцювали білі плями. Страшний біль пронизив тіло. Не витримавши, хлопець закричав, відчувши сльози на щоках. В останній момент побачив відчинені двері та кинувся в темряву, не розбираючи дороги. Впав та провалився кудись вниз, втративши свідомість.