Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

Діана всміхнулась, опустившись на коліна. Махнула рукою, відганяючи пил. Уважно оглянула Макара, що лежав на підлозі біля сходів. Простягнула руку, торкнувшись його ноги. Дотик теплий та ніжний. «Скільки пройшло часу?» –подумав хлопець, не спроможний сказати будь-що вголос. «Три роки, коханий, – в думках відповіла, не зводячи з нього очей, – ти сумував за мною?»

Хлопець махнув головою, погоджуючись. Всміхнувся та відчув сльози щастя на щоках. Потягнувся вперед, бажаючи торкнутись коханої, відчути її. Обійняти та притиснути до себе.

Несподівано стисло груди. Серце затремтіло від сильного білю. Заричав, не маючи можливості навіть вдихнути. Поглянув на Діану та побачив, як її очі миттєво почорніли. Її посмішка зникла, а рука стала холодною, міцно стисла ногу.

– Ти не поспішав, коханий, – мовила хрипким голосом, – я дуже образилась на тебе. Але нічого, – вона моторошно засміялась тонким голосом, – за це я повечеряю твоєю ногою, – повернула голову, заглядаючи в темряву, – Слава, я знайшла його. Неси ніж та хірургічний набір!

Відчувши, що може дихати, Макар підскочив. Втягнув повітря повними грудьми та одразу закашляв від пилу. Навколо темрява. Жодних звуків та рухів. Діани поряд не було. «Це був лише сон» – промайнуло в голові, але спина була мокрою від напруги.

Поряд побачив увімкнений ліхтарик, потягнувся за ним. Схопив та освітив все навколо. Він дійсно лежав на сходах, що вели до коридору поверху. Поряд лежав Віктор та Арсеній. Трохи нижче, на самих сходах зіркою розкинула руки та ноги Поліна.

Обережно відчинив двері та побачив світло. Біля стінки сиділи Міра та Олесь, міцно обійнявшись. Помітили рух та підскочили. Побачивши Макара, невпевнено засміялись та замахали руками, вітаючись.

– Що відбувається? – запитав спантеличений хлопець, –чому всі сплять?

– Не знаю, друже, – відповів Олесь, – я сам щойно прокинувся, – помовчав, задумавшись, – мені наснився сон, де я бачив Міру мертвою, – обірвав себе та міцніше притулився до дівчини, – я дуже злякався.

​– Дивно те, що я теж бачила страшний сон, –погодилась подруга, – до мене прийшла Ді зі Славою. Вони тримались за руки та сміялись, – глянула на Олеся, – вони почали розповідати, які страви приготували, – важко видихнула, притуливши долоню до грудей, – страви приготували з тебе.

​– Пробач мені, будь ласка, – прошепотів рудий хлопець, – ти можеш вірити хоч в плоску землю. Мені байдуже! Я не хочу тебе втрачати більше ні на секунду. Ніколи, віриш? –глянув в її очі, – ти пробачиш?

​– Пробачу, – заплакала Міра та поцілувала хлопця в губи, – не роби так більше, – почула не чітке «не буду» та міцно обійняла коханого.

​Макар відчувши себе зайвим, повернувся до дверей, що вели до сходів. Обійшов сплячих та обережно спустився. Присів біля Поліни та торкнувся руки аби перевірити пульс. Несподівано дівчина застогнала, потягнувшись руками до обличчя. Хлопець обережно потягнув її на себе, допомагаючи сісти.

​Витер її обличчя, що обліпило пилом. Знайшов вологі серветки в куртці та простягнув. Поліна витерла очі та чхнула. Почала кашляти, закриваючи долонею рота.

​– Ти в нормі? – спитав Макар, піднявшись на ноги, – ти впала та пролетіла сходами вниз.

​– Наче нормально, – тихо відповіла, – але враження, наче мене переїхав потяг. Що сталось?

​– Не знаю, – підняв плечі Макар, – останнє, що я памʼятаю це страшні крики та стогони. Вони наче проникли в мій мозок, посилившись в сотні раз. Мені здалось, що моя голова вибухнула. Але я просто втратив свідомість.

​Поліна махнула головою, погоджуючись з тим, що в неї було все те саме. Схаменувшись, запитала за Віктора та інших членів експедиції. Макар всміхнувся та махнув рукою вгору.

​– Інспектор поліції вирішив прилягти не далеко від тебе, – простягнув руку аби допомогти встати, – Арсеній ліг поряд. Втомились напевно, – хлопець відчув як азарт чи істерика підіймаються з глибин душі, – а от Міра та Олесь часу не втрачали. Відпочивають на поверсі, обіймаючись. Заздрю їм, якщо чесно.

​Дівчина схопилась за Макара та піднявшись, застогнала від болю. Впала на сходи. Схопилась за щиколотку та почала розтирати. Хлопець присвиснув та допоміг зняти кросівок. Нога помітно розпухла. Чортихнувшись піднявся сходами, попросивши стажерку зачекати на місці.

​– Хлопці, встаємо! – гаркнув на Віктора та Арсенія, –відпочинок закінчився. У нас є проблемка.

​– Яка проблемка? – прохрипів Арсеній, закриваючи рукою обличчя від світла ліхтарика, – що відбувається?

​– Не планово вирішили влаштувати тихий час, –засміявся Макар з нотками істерики, – але насправді нас всіх відключили пекельні крики та відлуння, що йшло з самої порожнечі.

​– Назвемо це Ефект Арса, – несподівано мовив Олесь, визирнувши з коридору, – памʼятаєш як минулого разу наш Арсеній крикнув в печеру? Що було після цього?

​– Памʼятаю, – хмикнув Макар та показав на Поліну, що сиділа на сходах, розтираючи щиколотку, – стажерка впала на сходи та підвернула ногу. Або це звичайний вивих, або перелом чи тріщина.

​– В мене в аптечці сильне знеболювальне та еластичний бинт, – дав про себе знати Віктор, що встиг сісти та підперти стіну, – у вашому проваллі не знудишся.

​– Це точно, – Арсеній закашляв, сплюнувши в сторону, – але воно не тільки наше, але й ваше також.