Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​– Чисто, – повідомив Віктор, повернувшись за хвилину, – чому відкрила вогонь? – спитав у Поліни, допомагаючи їй піднятись, – ти розумієш, що тепер маєш надати звіт по кожній використаній кулі?

​– Розумію, – тремтячим голосом відповіла дівчина, з якої текла вода, – я бачила тінь. На мене щось кинулось. Я не впевнена, що це була людина. Але щось точно було.

​– Я нічого не бачив, – суворо відповів інспектор, – не потрібно стріляти тільки тому, що бачила тіні.

​– Я теж чула, як щось біжить, – втрутилась Міра, що кинулась захищати стажерку від гніву керівника.

​– Заспокойтесь, – відкрито засміявся Арсеній, – на цьому поверсі навряд би щось було, – театрально розвів руки в сторони, – ще минулого разу ми перелякались через воду, що крапала з труби. Це нагадувало кроки, які я почув йцього разу. Всі були такими зосередженими, – хлопець не міг заспокоїтись, сміючись, – потрібно була розрядка. Треба відчути атмосферу цього клятого місця!

​– Ти ідіот! – несподівано випалила Поліна, заплакавши, – я маю в звіті вказати, що я стріляла, бо злякалась. Ти розуміє, якою дурепою я маю себе виставити?

​Гнів Віктора змінився на холодний спокій. Обійняв дівчину за плечі та мовив «Якось вирішимо». Арсенійзамовк та потупив погляд в підлогу, помітно почервонівши. Макар підійшов та пнув жартівника в плече. Покрутив пальцем біля скроні та махнув рукою.

​Вийшли до сходів, зачинивши за собою двері. Поверх не оглядали, списавши дивний біг на фантазію, загальне напруження. «Атмосфера! – всміхнувся Макар про себе, –ще парочку таких жартів та Арс сам зникне безвісти в цьому проваллі».

​Зосередившись на дорозі, хлопець не помітив як пройшли ще декілька рівнів. Темрява та тиша панували навколо. Звичайно, навколо літав й пил. Повільно та ліниво. З кожним кроком ставало все більш моторошно. Пояснення цьому Макар не мав, але всередині все стискалось та стискалось.

​Проходячи черговий поверх, Арсеній несподівано зупинився та зашипів. Підняв палець догори та попросив тиші. Поліна відреагувала миттєво. Фиркнувши, махнула рукою.

​– Почекайте, – тихо мовив хлопець, – ви чуєте? Там щось відбувається, – показав на двері.

​– Це ще один жарт? – всміхнувся Віктор, не сприймаючи Арсенія серйозно, – знову труба? Чи можливо інша неймовірна ситуація, від якої вибухне фантазія? – зупинився біля дверей, прислухаючись.

​Макар повільно підійшов та приклав вухо. Одразу почув тихий гуркіт. Наче хтось взяв пластикову пляшку та стукав нею по стінці. Дивний звук наближався. Несподівано почув те саме з іншої сторони. Дивна композиція змушувала фантазію дійсно увімкнутись. Але нічого конкретного хлопець не міг уявити.

​Простоявши декілька хвилин, експедиція нарахувала не менше десяти пляшок, якими ритмічно гупали по стінах. «Що це? Навіщо? Чому?» – думки Макара почали плутатись, дихання пришвидшилось. Наче нічого страшного, але неприємний холодок пройшов спиною.

​– Не розумію, що там відбувається, – глянув на друзів, – це не той поверх, де починається порожнеча? Арс, ти ще там почав волати, від чого ми почули дивне зростаюче відлуння.

​– Точно! – Олесь практично підскочив, його очі засвітились, – нам потрібно запустити дрон в печеру. Ми зможемо просканувати розміри порожнечі.

​– Потрібно так потрібно, – впевнено мовив інспектор та підняв зброю, – я не вірю в цю містичну маячну. Просто будинок, що провалився під землю, – махнув рукою, попросивши відійти в сторону.

​Віктор обережно відчинив двері, освітлюючи коридор. Тихо присвиснув та махнув головою, щоб інші приєдналисьта поглянули. В промінь ліхтариків потрапили мʼячики пінг-понгу, що стрибали по підлозі. Їх амплітуда не затухала, що було не можливо.

​Макар зайшов на поверх та посвітив в іншу сторону. Там відбувалось те саме. Підійшов до найближчого мʼячика. Присів та уважно оглянув.

​– Минулого разу такого не було, – підняв голову та знайшов Олеся, – друже, глянь сюди, – показав рукою на підлогу, – вони не просто стрибають, вони рухаються до нас, але дуже повільно.

​Несподівано гепнули двері, від яких відскочила перелякана Міра. Макар відчув прохолодний вітерець. Миттєво всі мʼячики полетіли в дівчину, влучали та падали, відкочуючись в сторони. Подруга заверещала, закривши голову руками.

​– Тільки не стріляй, – засміявся Арсеній, хоча голос його став значно вище від страху, – стажерка, тримай себе в руках.

​– Відвали, – кинула розлючена дівчина, – це просто кульки. Там, – показала пальцем вгору, – я дійсно бачила якісь тіні.

​Жартівник підійшов до Поліни та спробував обійняти за плечі. Вона фиркнула та рукою відбила будь-які спроби нахабної поведінки.

​– Я залюбки в звіті напишу, що відбивалась від збоченця, – хитро всміхнулась, – що я хоробро прострелила йому ногу. Спробуєш?

​Міра повільно опустила руки, засміявшись, почувши стажерку. Підскочив Олесь та обережно підняв подругу. Ніжно поправив її волосся та всміхнувся. Побачивши, що з нею все добре, відійшов та зняв рюкзак.

​– Я впевнений, що це протяг, – пояснив, показавши в кінець коридору, – на цьому поверсі дійсно починається порожнеча. Вітер повільний, до того ж пил виконує роль опору. Мʼячики рухались під впливом сили вітру й не припиняли стрибати, – підняв плечі, вказуючи, що тут немає нічого фантастичного, – просто фізика.