Катерина Леванте - Загублені світила, Катерина Леванте

— Можливо, ти не такий уже й незграбний, як ти сам про себе думаєш, Невілле Лонґботом, — промовила вона з легким сміхом, намагаючись розрядити напруження, яке почала відчувати між ними.

— А ти не така загадкова, як здаєшся, Полумно Лавґуд, — відповів він, і в його голосі було щось більше, ніж просто дружня дотепність.

На мить вони просто дивилися одне на одного, і в цьому погляді було більше, ніж слова могли виразити. Це була обіцянка, яка йшла далі за магію чи небезпеку, які чекали на них попереду. Це була обіцянка бути поруч, навіть коли все здавалося б темним.

— Ходімо, — сказала Полумна, перериваючи момент, але її очі залишилися сповненими тепла. — Нас чекають нові пригоди.

Невілл кивнув, усміхнувшись.

— І я радий, що ти поруч, щоб допомогти мені в них.

Вони вирушили далі, рука об руку, знаючи, що наступні випробування будуть ще важчими. Але разом вони були готові до всього.