Влад Заводський - Пригоди в Райлівцях Поневолення, Влад Заводський

Дівчина, деякий час мовчала. Він подумав, що її душа попала під його контроль і запитав у неї:

– Що скажеш? Невже попалася?

– Я вижену тебе! – відповіла Віра, і в лівій руці у неї з’явилася палиця, якою вона на дачі помагала бабусі заганяти курей.

– І що цією палицею зробиш? – засміявся ворог. – Хіба курку з городу виженеш. Я – Цар Фіцедули, князь світу цього. Така маячня, як ти мене не прожене.

– Щезни в ім’я Слова Божого! – сказала Віра, махнувши палицею.

Князь темряви впав на коліна й показав свою темну форму.

– Це, що ти бачиш перед собою, – сказав він їй. –  не є моєю абсолютною зовнішністю. Я покажу тобі те, що стане для тебе вічним жахіттям.

Ворог запалав фіолетовим вогнем і змінив форму. Побачила Віра великого змія червоно-вогняного, що мав сім голів, десять рогів і довгого хвоста. Захотів він настрашити дівчину, щоб остаточно зламати її дух.

– Коли я опинилася в цьому місці, – сказала Віра, – то нагадала собі один сон, в якому мене хтось спитав, чи я хочу знати правду, і чи хочу я мати силу, яку я можу набути. Це було, коли в мене був сильний грип. Просто лежала в ліжку, і часто втрачала свідомість. Я запитала його яка це сила, і з якою вигодою вона. Він мені відповів що це духовна сила, яку я можу розвинути. Я йому сказала, що згідна з таким, але тільки якщо це від Бога. Той голос сказав, що «Старт» це є частина духовної сили, а «Максимум» то є повна сила. Попередив мене, що для того, щоб одержати цих два види треба спочатку пробудити духовний меч. На це я йому відповіла, що хто візьме меч, від меча і загине. Не згодилася я на таке, але і після того не жила по Божому. Навіть нарадила Олю взяти зброю, через що її могли і вбити. Тому я не свята людина. Така сама як всі люди. Але я по-іншому бачу духовний меч. Палиця, якою я гоню курку це одне, а шабля то вже друге. В бабці на дачі є така курка, що в неї світло-золотисте пір’я, а називається вона Злата. Коли сонце засяє, то біжить вона порпатися в землі, щоб знайти там якихось комах. Дзьобом клює сильно. Каже бабця, що в неї він гострий як шабля. А ти, ворог, будеш переможений в ім’я Боже.

– Побалакай собі тут, – мовив до неї ворог. –  Ти нічого мені не зробиш. Я величний і непереможний. Хто ти порівняно зі мною?

– Сяй, Злата! – сказала дівчина і палиця, що була в руці, стала золотою шаблею та засяяла сильним блиском, чим заставила змія щезнути геть. –  Цей чорний простір неправдивий. Він затемнює наші душі. Поможи нам, Боже, вийти з темряви. Врятуй людей, які не розуміли, що роблять.

Над Вірою з’явилося жовте сонце, що освітило все та чорний простір розвіявся. І появилося голубе небо із білими хмарами. Всі, хто був у чорній місцевості також побачили небо та білі хмари, які прогнали темряву. І зраділи вони цьому й подякували за це Господу. Раптом дівчина побачила, що вона знову в темряві, а напроти неї стоїть той самий червоно-вогняний змій на головах якого появилося сім вінців. І сказав він:

– Бувай, Люба Іванівна. Буде тепер Віра сама Злату заганяти.

Очі Віри, які завжди були примружені, широко розплющилися і зразу вернулися в попередній стан.

– Що шкода тобі якоїсь старої шкапи? – запитав сміючись ворог, але відповіді не одержав. – Вона так тобі нічим не помогла. Подивися, в якому ти лахмітті вдягнена. Цій жінці до одного місця ти.

– Ти мене сильно рознервував! – сказала дівчина. – Максимум: Сонце!

Позаду Віри з’явилася велика розжарена куля, що насторожило змія, за мить тіло його поступово загоралося. Але він все одно не думав відступати.

– Думаєш якесь сонце зупинить мене? – впевнено мовив ворог. – Ніколи!

Після цих слів, тіло князя темряви ще більше загорілося вогнем Віриного сонця. Але ворог вперто вирішив не відступати.

– Гори у вогні правди, сатано! – гукнула Віра. – Хто ти такий, щоб керувати людьми? Тільки Бог має право вирішити, що з нами робити. І Він вирішить, що з тобою далі робити. Хай на це буде воля Ісуса Христа.

І сталося те, про що сказала дівчина. Під ногами змія відкрився чорний круг і ворог впав у нього. І зник пекельний круг, розжарена куля зникла, а чорний простір знову розвіявся на голубе небо з білими хмарами. Почула Віра голос багатьох людей, які врятували свої душі. Вони говорили між собою і дивувалися, як це можливе, що Бог змилувався над ними, незважаючи на те, що вони згрішили, чим осквернили свою душу.

– Увага всім жителям, що тут знаходяться! – звернувся до них Хмарецький. – Повідомлю вам, що сталося, хоча сам остаточно не знаю. Як вам відомо, поділився я з вами силою, щоб ви перемогли злих духів, які були у дозах вакцини від Фіцедули, що насправді виявилося не вакциною від неї, а машиною князя темряви. А Люба Іванівна потурбувалася про те, щоб ви не були контрольовані. Вона зняла з вас квадратні мікросхеми, які відповідали за контроль над вами. Що призвело до голубого неба з хмарами, то я сам не знаю. Напевно милість Божа. Думаю, що хтось попросив про нас, щоб душі наші були чисті. А от, хто це, друзі, зробив – невідомо. Може воно і на краще.

Віра стояла й все це слухала. І відчула коло себе знайому ауру.