Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— Припини! — Ед схопив мене за плечі й сильно струснув. — Нам боляче! — чоловік порізав мене чимось гострим по руці. Потекла кров. 

Рана одразу затягнулася, але біль пішла на користь. Поступово полум'я люті відпустило і я почала усвідомлювати навколишній світ. Струснувши кисті, розсіяла залишкову силу. Подумавши, запустила заспокійливий імпульс по тілу.

Підняла погляд на дитину. Притулившись спиною до ліжка, він тримався за голову, а з його носа текла тонка цівка крові. Озирнулася. Ед виглядав не краще.

— Вибачте, — кількома рухами швидко виправила заподіяне.

Перший зрив за 10 років. І досі тремтить... Не думала, що ця ситуація так сильно зачепить мене.

— Ого, так ти крута! — в очах хлопця горів щирий захват. Спираючись на спинку ліжка, він невпевнено підвівся на ноги. — У тебе сильний Дар, так? Ти, мабуть, магістр?

— Щось на зразок. Тебе в цьому місті щось тримає? Є зобов'язання перед кимось?

— Ні, — відповів він здивовано.

— Гара-а-зд. Будь розсудливим. Мені зараз потрібно відлучитися. Коли повернуся, ти маєш бути на цьому ж місці. Розмова ще не закінчена.

Я схопила свої речі й ненадовго зникла у ванній. Сперлася руками об раковину й повільно підняла погляд. З дзеркала на мене дивилася бліда, розкуйовджена жінка. Її очі палали рішучістю. Швидко вмилася й привела себе до ладу.

Вийшовши, застала хлопця, що спокійно лежав на моєму ліжку. Заклавши руки за голову, він задумливо дивився в стелю. Ед готував чай. Ще раз нагадала підлітку, що він не має залишати кімнату, і попросила чоловіка наглядати за ним. Зібрала сумку й вийшла з номера. Думок у голові не було. Після яскравого спалаху настало затишшя. Я дійшла до найближчого скверу й сіла на лавку. П'ять хвилин сиділа, не рухаючись. Потім активувала комунікатор і набрала Лі.

— Алло, — почулося сонне й незадоволене бурчання: вже обід скоро, а він усе ще спить.

— Мені потрібен ще один чип, — без передмов почала я, подумавши, додала, — дитячий.

— Люба моя, — ласкаво почав чоловік, — в тебе дах поїхав?! Що там у вас відбувається?!

— Не кричи, і так погано. То ти допоможеш?

У трубці ненадовго запанувала тиша. Потім почулося важке зітхання.

— Через два дні о десятій вечора на тому ж місці. І благаю, скористайтеся парадним входом.

— Дякую, мій хороший, — імовірність того, що він відмовить, була високою: чистий дитячий чип і в такі строки…

— Відплатиш.