Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— А станцюємо, — озвався закарпатець, скинув сорочку та вихопив бартку з петлі на чересі. — Олекса Воропай, мене не займай!

— Мене Гнатом Бойком кличуть, — вишкірився слобожанин, наближаючись до суперника. — Ти вибачай, якщо я тобі сокирку понівечу.

— Краще диви, щоби сокирка тобі нічого не понівечила, — розсміявся Олекса і напав ударом згори.

Гнат зустрів топірець лівою шаблею, а правою тяв збоку. Олекса спритно ухилився, відповів по ногах. Гнат крутнувся та у виході з фінта ударив закарпатця з двох рук навсіч, той відстрибнув — Северин помітив, що Олекса не блокує ударів, а уникає їх — і супротивники закрутилися, обмінюючись швидкими атаками. Бартка мала шкіряну петлю, що охоплювала зап'ясток, і закарпатець інколи випускав топірця з руки, що дозволяло йому крутити хитрі прийоми. Слобожанин бився віртуозно, змінюючи різні техніки, клинки посвистували і мерехтіли на сонці, наче крильця бабки.

— Непогано б'ються, — зауважив Савка. — Я не певен, що вистояв проти будь-кого з них. А ти?

— Що?

— Кажу, глухих повезли! Ти блідий якийсь, друже. Переживаєш?

— Є трохи, — зізнався Северин.

— Та кинь ти це діло, — махнув рукою Савка, наче він пройшов десяток випробувань. — Ми вже обернені, куди Орден від нас подінеться? Головне довести осавулам, що ти не дубоголовий йолоп, якого треба назавжди лишити у курені вартових. Це нескладне завдання, повір.

Один із галичан, рудий здоровань з пірначем на чересі, дістав із торби свіжу хлібину, чималий шмат сала, кілька цибулин і призвав усіх охочих перекусити, бо поки Рада Сімох їх покличе, то жодних сил не залишиться. До нього потягнулися хлопці з усіх полків, включно з Савкою, і навіть поліський пустельник не погребував долучитися до компанії. Крук перебрався йому на голову та отримав шматочок сала. Всі джури швидко роззнайомилися, сторожка атмосфера остаточно розвіялася, та за хвилину вони гомоніли не тихіше за будь-яке товариство у Буді.

Але Северинові шматок у горло не ліз. Невже ніхто тут не переживає так, як він? Чи просто вміло це приховують?

Обід розлетівся мигцем. Кремезний рудий шляхтич, який пригощав, задоволено посміхнувся, ляснув себе по чималому пузі та запропонував шановному панству поборюкатися, бо, як відомо, таким чином їжа перетравлюється краще. Ніхто його виклик не прийняв, натомість один із південців захотів позмагатися у стрільбі, на що пристало двоє запорожців.

Всі повеселішали і не помітили, як прийшов скарбничий. Характерник оглянув товариство, прокашлявся та проголосив гучно:

— Прошу уваги, браття.

Розмови як збрило. Слобожанин і закарпатець, спітнілі й радісні, зупинили двобій та потисли руки. Бартка не змогла пробитися крізь вир близнючок, а шаблі не зачепили в'юнкого закарпатця.

— Рада Сімох осавул готова, — лицар тримав у руці аркуш паперу. — Я викликатиму вас по черзі.

Двадцятеро юнаків затамували подих.

— Першим йде Петро Буруля, — хлопець, що пропонував змагання у стрільбі, підхопив лука та підійшов до характерника. — Пилипу Олефіру приготуватися.

Скарбничий та Петро Буруля зникли серед дерев. Тепер більше ніхто не розмовляв і нарешті Северин побачив, що переживають геть усі, навіть бравий Савка.

За десять хвилин характерник повернувся. За ним пішли Пилип Олефір, Олекса Боропай, Микита Бондаренко, Андрій Кукурудзяк...

Довге, довге очікування.

Цікаво, що станеться, якщо джура надумає втекти від випробувань, подумав було Северин, як почув власне ім'я.

— Йде Савка Деригора. Северину Чорнововку приготуватися.

Савка присвиснув, підморгнув Северину та бадьоро пішов за характерником. Перо на його шапці весело погойдувалося. Решта джур глянули на Северина: його прізвище серед Сірого Ордену було на слуху.

Останні десять хвилин спливли миттєво, наче не було їх зовсім. Скарбничий повернувся та оголосив:

— Йде Северин Чорнововк. Артему Бурлаці приготуватися.

Северин підвівся і рушив назустріч Раді Сімох осавул.

Розділ 2

Із приліску вийшли на величезну луку, що розкинулася навколо дуба Мамая, — і Северин на мить зупинився, аби роздивитися його здаля.

Це був найбільший характерницький дуб, що стояв на землі. Потребувалося п'ятеро чоловіків, аби охопити його стовбур, а під кроною могли сховатися кілька десятків людей. Його листя було чорним, як нічне небо, а прожилки світилися золотими розчерками падучих зірок. Товсте коріння випирало з-під землі, наче мацаки підземного кракена.

Перший осавула сидів наодинці за столом із багатьма теками просто посеред поля. Скарбничий мовчки указав Северину на нього та відійшов убік.

Джура обережно наблизився: не таким він собі малював осавулу. В його уяві очільниками куренів ставали могутні лицарі, величні та сурові, як на книжкових гравюрах... А цей пухкий чоловічок, що рясно обливався потом, був схожий на звичайного мірошника. Хіба один із сімох керманичів Ордену може мати такий вигляд?

— Немир Басюга, контррозвідка, — назвався чоловічок.

Розум, що світився у погляді, одразу перекреслював враження від непоказної зовнішності. На вказівному пальці лівої руки Немир носив сталевий перстень осавули — печатку з вовком, чиє зображення було майже тим самим, що відпивалося на срібних клямрах, але різнилося від куреня до куреня. На печатці Басюги вовка було розгорнуто дзеркально — він біг праворуч.

Вовк, що дивиться у інший бік. Знак контррозвідки.

— Вітаю, Северине. Це значний день і для тебе, і для Ордену, — Басюга розмовляв тихим приємним баритоном. — Сідай, не стовбич.

— Дякую, пане...

Стілець виявився навдивовижу зручним.

— Просто брат Немир, — махнув пером осавула. — Я поставлю тобі кілька питань, згода?

— Авжеж.

— Якщо хочеш змочити горло, то пригощайся з кухля, там прохолодна кринична вода, — Немир розгорнув кілька аркушів та пробігся по них очима. — Чому ти став характерником, Северине?

— Аби, — юнакові згадалася розмова з Ґаадом. — Аби захищати інших людей.

— Чому саме характерником? — спитав осавула. — Ти міг би податися до війська Січового чи до Таємної Варти. Не менш почесна служба на захисті держави. Навіщо наражатися на прокляття?