Артур Сіренко - Нотатки відлюдника, Артур Сіренко

Останній аристократ

Захарушка Дурачок належав до давнього російського дворянського роду Дурачків. А був ще в Московському князівстві попівський рід Дурачків. Але попівський рід був з Костромської губернії, а дворянський з Тверської. Засновником роду Дурачків Тверських був знаменитий Іванушка Дурачок, що став особою фольклорною та легендарною. Роки його життя невідомі, але уривки історичних документів свідчать, що він служив паяцом при дворі московського князя Івана Калити, за що і отримав таке прізвисько, що стало потім дворянською фамілією, якою нащадки чимало пишалися. Після таких успіхів в царині паяцтва Іванушка Дурачок служив з ярликом, збираючи данину для хана Золотої Орди. На цій посаді він відзначився і одночасно розбагатів, за що Іван Калита нагородив його титулом боярина. З того часу Дурачки стали на Московії аристократами. «Стовпними дворянами» (Pillar nobleman) Дурачки стали в часи Івана IV Грізного.  Василій Дурачок служив опричником і чимало був царем «обласканий» за вірну службу під час упокорення волелюбного Великого Новгорода. Василеві Дурачку були даровані землі та холопи у неабиякій кількості не лише у Тверській, а й у Рязанській, і в Муромській землях. У часи Бориса Годунова був відомий Степан Дурачок, що, крім іншого, розбагатів, продаючи пеньку для казенних потреб. У «смутні часи» він підтримав самозванця Гришку Отреп’єва, але вчасно сховався під час усобиці, а потім вдало перекинувся на бік Романових, за що і отримав нагороду чималу. При дворі Олексія Найтихішого служив виночерпієм Гаврило Дурачок. Цар йому дарував соболину шубу зі свого плеча і одружив з Василисою Мудохою з вологодських бояр. При дворі Петра ІІІ служив гвардійський капітан Олексій Дурачок. Він отримав почесну посаду охоронця царських винних льохів. За Катерини він впав у немилість, але був прощений і відправлений послом до Гішпанії. Кажуть, що там він відзначився у справах амурних, захворів на хранцузьку хворобу і помер передчасно. Втім, ще до цієї пригоди він встиг знеславити боярську дочку Анастасію Толстозадову, з якою його змусили одружитися, так що рід Дурачків не перервався. За правління Миколи I відомий був Лев Петрович Дурачок. Він дослужився до полковника, брав участь у Кримській компанії. Відомий став після бою на річці Альма, коли він, командуючи артилерією, переплутав свої полки з ворожими та наказав їх обстрілювати. Втім, цю помилку йому пробачили і після закінчення війни навіть нагородили орденом святої Анни другого ступеня. За часів Миколи II сімейство Дурачків збідніло. Причиною тому був нестерпний характер таємного радника Дениса Гавриловича Дурачка. Він був великим любителем картярської гри та гульбищ. І весь свій статок і всі маєтки прогуляв і програв. Під час німецької війни він страждав душевною хворобою, тому від служби ратної був звільнений. Жовтневий переворот він привітав і пішов служити до ЧК. На цій службі він зробив кар’єру і дослужився до генерала НКВС. Син і онук його пішли стопами батька і діда, але висот особливих не досягли, через зловживання хмільними напоями, що начальством не віталося. Це, так би мовити, родовід. 

Про народження нашого героя – Захарушки Дурачка говорять різне. Одні кажуть, що він народився в селі Бухалово Кіровської області, інші, що в селищі міського типу Великі Недоумки Хабаровського краю, де його батько служив начальником виправної установи – табору загального режиму. У дитинстві він хворів на недоумство і його вважали розумово відсталим, втім, завдяки зусиллям медиків розумові його здібності до юнацтва дуже покращилися. Зберігся навіть лист його покровителя Вальдемара Дорогіна, уривок з якого варто навести в нашому оповіданні: «…Якщо Захарушка, так би мовити, людина повноцінна, і в голові у нього все на місці, то чому б йому не пройти крок за кроком той самий шлях, який пройшли його дід та батько на службі Радянського Союзу? Якщо ж ми відчуваємо, що він пошкоджений і тілом, і душею, то не слід створювати причину для глузування з нього тих людей, які звикли хихикати і потішатися над людьми в такому стані... »

Під час його народження було чимало знамень, що вказували на те, що йому судилося вища влада. Так, у годину його народження на одну з веж кремля сів орел небачених розмірів і голосно прокричав. А під Ленінградом впало величезне дерево, а потім саме собою піднялося і стало на місце. У народі під впливом цих знамень поповзли нестримні чутки, що природа в цей день дарувала російському народу царя - про майбутню появу на білому світі Лугaндонії та її вождів ніхто навіть подумати тоді не міг. Верховна Рада СРСР так була налякана цими чутками, що навіть заборонила окремою постановою вигодовувати матерям дітей, народжених цього дня. Втім, цю постанову ніхто не виконував, бо кожен з батьків сподівався, що знак відноситься саме до його чада. У дитинстві та юності було йому ще кілька знамень, що обіцяли вищу владу. Так одного разу він із братом Василем зустрів циганку, яка напросилася їм погадати. Брату вона нагадала велике та славне майбутнє. Захарушка довго відмовлявся і соромився, бо всі його тоді вважали розумово відсталим – не хотів зайвого разу ганьбитися. Але згодом погодився. І коли циганка тільки-но почала ворожити, тут же впала перед ним ниць як перед царем. У юності під час пікніка на природі нічийний собака якось приніс йому людську руку і поклав перед ним – це визнали знаком майбутньої влади. 

Необхідно сказати, що батьки його ніколи не вірили в хоч якесь успішне майбутнє їхнього чада. Кажуть, коли Захарушка народився, батько його почувши про цю звістку вигукнув: «Що може хорошого народиться від мене та Машки, крім горя та нещастя для всього людства!» Тим не менш, про майбутнє свого отрока він подбав: Захарушка, будучи не зовсім здоровий душевно, вступити до вищого навчального закладу не міг. Батько влаштував його у військове училище по знайомству, сподіваючись, що хоч на військовій ниві у нього вистачить розуму для старанності, яка все переможе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍