Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Я знаю, Мортель, але не можу виїхати. Бери мого коня і їдь звідси. Я старий і рано чи пізно все одно помру, а в тебе все життя попереду. - Рухаючись туди-сюди по хаті, говорив Гредхард. «Скаїр вже в місті, потрібно якнайшвидше спровадити хлопця. Я не готовий побачити його смерть, він занадто дорогий для мене. Може, сказати щось образливе?» - зупинившись на мить, подумав старий. «Ні-ні, його таким не проведеш…» - торговець обернувся до хлопця, глянувши на нього сумно.

- Як?.. Ти не поїдеш?.. Але.., але тобі треба їхати! Адже ти голова фракції людей! Я не можу покинути тебе! - Злякався хлопчик, зробивши кілька важких кроків до торговця. - Тебе напевно шукатимуть твої друзі!

- Дурень! Ти не уявляєш, як тут зараз небезпечно! – Закричав Гредхард, нахилившись до хлопця. - Забирайся з мого будинку, забирай коня і їдь якнайдалі! - Старий виштовхав хлопця з дому, грізно подивившись прямо в його блакитні очі. Мортель насупився і раптом випалив:

- Не смійте гинути, наставнику! Навіть не думайте про це! - Хлопець притулився до торговця.

Гредхард обійняв хлопця так міцно, як тільки міг і шепнув на вухо: - Якщо тобі знадобиться допомога, шукай Аліку Зоряну.

Мортель витер сльози які невтримно наверталися на очах, втік у хлів, сів на коня і поскакав геть.

- Ха-ха, весь у мене. - Посміявся торговець і повернувся назад до хати. Зі скрині у своїй комірчині Гредхард дістав стару шаблю, схожу на тесак, тільки її лезо було ширше разів на два, та й довжиною зброя торговця не поступалася клинку Генерала Арагола. Гредхард повісив піхви за спину і промовив:

- Ну що? Піду привітаю нашого славного короля, як годиться, чи що? Ха-ха!

 Гредхард вийшов прямо в центр міста, звідки Скаїр спостерігав за тим, що відбувається, сидячи на своєму високому, потужному, схожому на важковоза, вороному коні.

Місто охопило полум'я, багато будинків уже тріщали від спеки, яка насідала на їх дахи. Люди кидалися хто куди, намагаючись уникнути трагічної долі. Клуби диму піднімалися на багато миль вгору, жахаючи навколишні поселення і змушуючи мешканців ховатися в будинках за сталевими засувами дверей і вікон. Несподівано до темного владики підбігли два потворні орки, які тримали переляканого чорнявого і худорлявого підлітка під руки. З їхніх пащ тхнуло мертвечиною, по губах уже стікали струмки свіжої щойно випитої людської крові. Очі бігали по очницях з шаленою швидкістю, лапи тремтіли, чекаючи дозволу напасти на нову здобич.

 - Пане, цей хлопець поспішно спалював карти Наріма з кресленнями на них. Чи можна його з'їсти? - Облизнувшись, спитала одна з потвор, судорожно тремтячи.

- Зараз подивимося. - Скаїр нахилився до переляканого до смерті хлопця. Очі демона почали сяяти, підкоряючи собі юнака. Хлопець поступово почав м'якшати в лапах монстрів, відкриваючи найпотаємніші частини своєї пам'яті.

- Ану, дай йому спокій, рогатий!

Король різко відірвав погляд від підлітка, направивши погляд на старого Гредхарда, наче змія вивернувшись у сідлі коня.

 - Гредхард! Який приємний сюрприз! Бачу, ти вирішив сам здатися мені? – Посміхнувся Скаїр.

- Відпусти його, тварюка, тобі ж потрібен я? – Прокричав Гредхард, насупивши важкі брови.

- Вирішив стати героєм? Похвально. - Скаїр клацнув пальцями, і орки відпустили хлопця. Той, розплакавшись, миттю зник за рогом сусіднього будинку.

 - Ти так і не змінився, Скаїр. - Схопившись за рукоять шаблі, зло сказав торговець.

 - Ти про мій шрам? - Демон провів кігтем по глибокому трипалому порізу, який тягнувсь від чола до підборіддя. – Цей шрам нагадуванням про себе залишила Нітрил. Саме від цього удару я мав залишити своє тіло, але ваша «усіма улюблена» королева промахнулася. Як сумно… - Знущався монстр над людиною.

- Не говори про неї, як про сміття! – Огризнувся Гредхард.

- А що ти зробиш? Вб'єш мене? Мені так страшно, просто жах. - Скаїр, насупивши брови, посміхнувся, насміхаючись над старим. Гредхард не зміг стерпіти глузування. Він дістав свою шаблю і кинувся на ворога з загрозливим криком. Демон знову клацнув пальцями, миттю обернувши торговця на карце́ру.

 (Карце́ра – золота монета Нарімської імперії із зображенням дракона з обох боків).

- Який набридливий старий. - В'їдливо промовив повелитель ночі. Він зістрибнув з коня, підняв монету і неохоче кинув її до себе в кишеню. Своїм грізним поглядом владика ночі оглянув палаюче місто. Позаду повелитель почув кроки і, навіть не повернувшись, відчув ауру свого генерала.

- Ваша Величність, ми знайшли будинок цього старого. Але, як ми й боялися, король все ж таки з'явився на світ, і рано-вранці зі своєю свитою покинув Ларбон. Його запах тягнеться вглиб лісу. Що накажете робити, пане? - Приклав руку до золотої кіраси червоноокий демон, злегка нахилившись уперед, виявляючи свою повагу королеві.

 - Відправ за ними кра́тосів, Арагол! Нехай уб'ють усіх! Дракона принести живим чи мертвим! - Демон відвернув голову і відразу додав. - А краще зітри його з лиця землі! Якщо буде потрібно - склич всі мої війська, але убий його! - Зло прогарчав король, стиснувши свої зуби.

- Так, мій королю! - Генерал усміхнувся і вклонився ще нижче.