Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

— Отже, приймай! Ти ж хочеш їх побачити! Вибачитись! Погоджуйся і... сміливо йди в майбутнє. — останню частину фрази дівчина сказала вже на знижених тонах, вона ніби усвідомила важливу деталь, яку довго не помічала.

— Дякую тобі, за напуття. Я сумнівався, чи я хочу йти туди. Але завдяки тобі я зміг відкрити в глибині причину, через яку я сумнівався. Все-таки друзі вибачили мені, з ними я почуваюся краще, ніж десь ще! Якщо ми всі будемо поряд, то хоч у пеклі нам буде комфортно! Шкода, звичайно, що не вдалося втихомирити місцевих злочинців. Не хвилюйся, я простежу, щоб їх усіх вистежили, а тебе відпустили і повернули всі речі. Ти повернешся додому.

— І штраф із моєї родини теж знімуть?

— Ще й винні будуть! Але знаєш, хотілося б теж завітати до твого села, де народився і пустив коріння Рук. Перед ним теж хочеться вибачитись.

— А чому ти не зможеш приїхати?

— Мене просто не залишать без нагляду. Я впевнений.

— Ти і справді не погана людина. Даремно я про тебе всяке надумала.

— Трапляється. Мир? — Венрум простяг руку дівчині, на що та відповіла підозрілим поглядом. — Нужбо, стисні мою долонь, у нас так прийнято завершувати справи.

— Цікава традиція. — Невідводячи погляду від руки, Вічі схопила її, стискаючи з усіх сил.

— Ага добре. Можеш відпускати... — ледве стримуючись, щоб не закричати від болю, чоловік поспішив розірвати рукостискання. Коли він зміг це зробити, то ще кілька хвилин трусив долонь і розминав пальці.

— Ну, мабуть, не чекатимемо. Піду прямо зараз підпишусь назад до армії. Ще раз дякую, що допомогла розмотати той клубок, що я сам заплутав у своєму серці. Бачать боги, ще звилимося.

— Ага...

Після цієї розмови Венрум покликала вартового і попросив його знову провести до кабінету намісника. На що гном плюнув просто на ногу людині, а потім недружелюбно погодився.

Ще за кілька хвилин він уже був у кабінеті.

— А ти схильний швидко думати. Не минуло й години, як ти повернувся. — нудно сказав Фріман.

— Мені допомогли. Але хочу обговорити умови договору.

— Ну, і що тебе не влаштовує?

— Я хотів би, щоб ту ферарію, яку затримали разом зі мною, відпустили. Ще на її батькові висить штраф, пов'язаний зі мною. Оскільки я більше не злочинець, то прошу звільнити його від штрафу. Ви можете зробити це?

— Ну гаразд. Торговець риби, правда? Все буде. Йоррскріге! Підійди-но сюди! — несподівано сердито закричав сивий. На його голос у кабінет одразу увірвався знайомий гном тюремник, зі зброєю напоготові.

— Мій пане, цей злочинець збунтувався? Мені провчити його? — озирнувшись у всі боки кімнати гном люто і трохи перелякано звернувся до намісника.

— Все в порядку, він і та ферарія більше не злочинці, звільни їх, поверни особисті речі і таке інше.

— Але пане, та дівка не лише у співпраці з розбійником звинувачується, то ще й у прориві через блокаду варти, і псування міського майна!

— Ого, трохи забагато навіть для дикої ферарії. Але, домовлення є домлвлення. — намісник швидко глянув на серйозно налаштовану людину, яка підписує документ.

— А де Оріса? Вона вже пішла?

— Так, відправилась у спадьні в іншому корпусі замку. Тобі теж виділю кімнату, цієї ночі, не більше. Далі ви вже самі.

— Дякую, генерале Фріман. Ваша щедрість не знає меж. — з ноткою іронії Венрум низько вклонився.

— Ага, шуруйте з очей моїх.

Далі все йшло швидко. Тюремник разом із Венрумом повернувся до камери, де сиділа Вічі, урочисто оголосив, що та вільна, а потім провів пару до складу з майном полонених. Там він повернув взуття, ногайку Венрума та тризуб Вічі, який вона вже й не сподівалася побачити знову. Далі вони вийшли на внутрішній двір замку, пройшли до стайні, де гном розпорядився, щоб конюх привів йому попелясту рись Рішу та вороного коня Вентуса.

Трійця чекала досить довго, доки не почули шум та гуркіт, що наближався. 

Це була Ріша, яка гарчала на всіх, вона перестрибувала всі перепони і мчала прямо до своєї господині, поки нарешті не настрибнула на неї, поваливши на землю.

— Рішо, все добре! Ти розумничка! Не ображали тебе? Молодець! — чухаючи її по шиї, за вушком і підборіддям радісно сміючись розмовляла ферарія. — Ну, дай мені підвестися. — дівчина ледве виповзла з-під тварини і перевірила її сідло.

Далі привели спокійного Вентуса, він гордо ступав крок у крок, і дивився прямо на Венрума, який почав йти йому на зустріч.

— Так, не впізнати тебе. Звичайно, стільки з незнайомими конями спілкуватися…. Хоча Лілія, напевно, теж тут. Теж було приємно зустрітися зі старим другом? — прийнявши коня за морду, тихо промовив чоловік. У відповідь він отримав багатозначне "П-р-р-ф"

— Так, залишися тут ще на ніч, а завтра ми знову повернемося до старого доброго колективу.

Потім Венрум повернувся до Вічі, яка вже зібралася їхати.

Вона вже сиділа на Ріші, спостерігаючи як в холодну океанську гладь впадає вогняне сонце.

— Ти точно не зможеш поїхати зі мною додому? — ферарія ніби хотіла сказати щось інше, але боялася.

— Додому це для тебе. Для мене це лише дружній візит у гості. Взагалі, нехай ми й не довго були разом, але мені сподобалося співпрацювати. Є в тобі багато хорошого, бережи це. У світі буде багато можливостей скотитися у прірву зла. Прямо як я. — він потер своє ліве око.

— Дякую за пораду. Але я б не назвала тебе злим. Той, хто любить і поважає свого вихованця точно не може бути поганим. Так кажуть у моїх краях. — вони ще якийсь час стояли мовчки. Але тут Вічі додала. — А ось те, що ти мені розповідав. Тоді біля річки. Ти справді бачив це в мені?

— Ну, тут головне не те, що я бачив, а те, що ти відчуваєш. Тоді я просто намагався тебе переманити на свій бік. Маніпулював тобою. Але чи то було правдою – вирішувати тобі.

— Хитрий ти, розбійнику. Мені час йти. — тяжко зітхнувши, Вучі простягла людині руку, на що той незворушно блимав очима. — Чого завмер? У вас так прийнято.