Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

– Він маг? – стиха вимовив Марк, напружено вдивляючись у гончаря, немов намагаючись поглядом проникнути в його душу.

– Ні, – зневажливо заперечила богиня. – Якісь зачатки, мабуть. Як у багатьох. Думаю, на нього справила враження наша незвичайна поява.

Карі м'яко притягнув дружину до себе.

– Ти людина, – тихо прошепотів їй на вухо відому обом брехню, що, як не дивно, на Лін діяла заспокійливо. – Людина…

Хай там що, здогад старого торкнувся болючої теми.

Люди і не-люди… Здавалося б, яка різниця? Навпаки, багато хто прагне дістати міцне здоров'я, надзвичайні здібності і безсмертя не-людей. Так прагнуть, що звичайні вампіри втомилися доводити – змінити расу не допоможе ні простий укус, ні складний ритуал. Таке під силу лише Сім’ї, але кандидати в товариство легендарних нічних вампірів відбираються вкрай прискіпливо, обивателям у їхній список не потрапити ніколи. Та й за останні пів століття ніхто не чув про ініціації.

Доморощеним «змінювачам» залишалося тільки мріяти. Й іноді ділитися своїми поглядами, дивуючись потім, чому це пристойний на вигляд чоловік різко перетворюється на звіра і не може зупинитися, доки в роті опонента залишається хоч один зуб. Ні, річ не про метаморфа – нехай його експерименти з власним тілом частенько бували руйнівні, Карі завжди тримався спокійно і зазвичай пошкоджувались лише матеріальні об’єкти. А ось Марк гуманністю не морочився.

Лін не розуміла, як можна добровільно хотіти перестати бути людиною. Як?! Це ж те саме, що вбити себе! «Змінити расу»… Іноді вона й не знала, чим точно незадоволена, але ця фраза для неї стояла поруч зі словом «зрадити».

Чарівниця прекрасно усвідомлювала – у власній «нелюдяності» їй нема кого звинувачувати, крім долі. Спогади не повернуться і минулого немає! Навіщо грати в здогадки? Навіщо ятрити душу?!

Але з Марком склалося інакше. Формально він навіть не-людем не був. Коханий чоловік, для якого Зеліна випросила у богів безсмертя… А якщо точніше – вічна іграшка богині. Версії подружжя кардинально відрізнялися, але Лін у глибині душі підтримувала Марка – і байдуже, що руда хотіла зробити, як краще.

– Ой, добре! Ай, добре! Киш! Відмінно! Прекрасно! Чудово! – Гончар ніби забув, що поруч із ним ті, кого в близьких до Клуса землях вважали головними ворогами людства.

– Шановний, дозвольте поцікавитися, – ввічливо почав метаморф, – що вас так потішило?

Старий припинив сплескувати руками і втупився в Карі:

– Як що? Як що? Ось! – Він гордо махнув рукою, вказуючи на фонтан між двома будинками.

– Е-е-е…

– Моє пророцтво! Воно збулося, – радісно поділився гончар. – А це означає, що й інші збудуться!

– Ви пророк? – з ноткою сумніву запитала Лін, пам'ятаючи про твердження богині.

Він заперечливо похитав головою:

– Ні, дочко, ні! Але буває… бувало… дивні фрази! Вони самі з'являлися! Про Діву і Воїна, потім про біду…

Про Діву і Воїна? Найвідоміше пророцтво у світі! Його справжність навіть не ставилася під сумнів – воно сприймалось як істина. Чи могло статися, що знайомі кожному слова вперше вимовив гончар із глухого містечка? Про автора тих рядків у широких колах знали лише те, що він – дитя, яке не вміло говорити, і, отже, його вустами рухали вищі сили.

– Яке з пророцтв твоє, старий? – несподівано запитала Зеліна. – Про нащадка Воїна, що звільнить Тварюк, було відомо в моїй молодості. Тоді про Скорботу? Чи про Дволику?

– Їх багато? – тихо поцікавилася Лін. – Я знаю тільки про Тварюк.

– Вони всі про одне й те саме, але звучать по-різному, – відмахнулася богиня, уважно спостерігаючи за гончарем.

– Коли Воїн поверне своє серце, а Діва віднайде віру, впаде Дволика і звільниться Світ Тварюк, – повільно промовив старий. – Плід кохання, дитя протилежностей, якщо відповіси на сьоме питання, світ не зміниться…

Він закрив обличчя руками і впав на землю. Чарівниця кинулася до нього, але метаморф встиг першим. Підняв сиву голову, помацав пульс і виніс свій вердикт:

– Непритомний.

– А що це взагалі було? – подав голос Марк. – У нього ж немов дах знесло!

– Лін, ти любиш усе незвичайне і унікальне, так? – надміру серйозно промовила Зеліна. – Тоді запам'ятай цю мить. Народилось новое пророцтво, і невже мені одній здається, що воно про тебе?