Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

3.2

 

Обриси кімнати злегка спотворились, у її центрі зародився сірий вихор із золотистими проблисками. Він повільно розроставсь, охоплюючи все більшу площу, і незабаром підібрався до присутніх, м'яко обволікаючи їх туманом.

– А ну стій! – Стінки вихору колихнулись і різко зупинилися, підкоряючись крику богині. – Тут, милий хлопчику, є красуні, яким треба зібратися! А у Лін… тобто у твоєї матусі, – Зеліна єхидно промовила це слово, – велике господарство, і його потрібно на когось залишити. Нездійсненне, до речі, завдання, адже моя подруга своє царство нікому не довірить і правильно зробить. Я б сама тих горлодерів одразу в суп кинула і придумала б тисячу виправдань. Гей, Арголіне, щоб ти справді до Реха пішов, це що за…

Завмерлий вихор засяяв золотом, закружляв і зник, а будинок затремтів, немов на сході Веллі трапився землетрус. Стук, кілька глухих ударів… мить тиші, гучне кудкудакання за вікном і оглушливий звук ляпаса.

Зеліна гидливо витерла руку, зробила кілька кроків і зверху вниз подивилася на принца, що відлетів до стіни:

– Хлопчику, запам'ятай, я страшенно не люблю вискочок, навіть якщо хтось і десь вважає їх пупом землі. Мені чомусь здається, ти не зрозумів, з ким зв'язався, – вона скрипнула зубами, – але це тобі пояснять згодом. Поговоримо про справи насущні. Ти дуже розумний, так? Але розумний не означає умілий, і якось на дозвіллі Карі тобі пояснить, що я маю на увазі. Твоя ідея перемістити нас разом із будинком мені б сподобалася, якби не безліч величезних помилок. Перша – цей будинок наш із Марком! Лін, не переживай за своїх годованців, цей огріх я виправила. А ось із другою помилкою впоратися не встигла, адже у нашого принца сили не вистачало й на одну будівлю, довелося допомогти, щоб моя вітальня не перетворилася на крамницю м'ясника. Нагадати, Ваша Високосте, чим небезпечні слабкі портали? Ні? Прекрасно, не будемо про нутрощі! Краще відгадай загадку: хто зараз випроваджуватиме з мого двору нахабних птахів і збиратиме буряки? Невелика підказка – це той самовпевнений хлопчик, який забув внести в заклинання порталу ґрунт і через якого обвалився дерев'яний паркан між нашими оселями, овочі на грядках висмикнулись самі собою, а фундаменти стоять на землі!

Принц слухав тираду богині із подивом і острахом. Було схоже, що якщо він про щось і шкодує, то точно не про помилки. А потім його тіло спалахнуло золотим сяйвом і зникло, перш ніж Зеліна встигла кинути темну сітку закляття.

– Швидкий, паразит, – висловила вона своє захоплення.

– Не треба, Зел… – не надто впевнено спробувала захистити Арголіна чарівниця, – він же дитина.

– Йому майже двадцять. Як і тобі!

– Про що…

Лін не закінчила речення. Еге ж, так і є – вони з веллійським спадкоємцем приблизно одного віку. Двійник з'явився менше ніж за цикл Руна і Рунни до народження дитини принцеси Маргалінайї! Що було раніше – навіки залишиться таємницею.

Часом чарівниця готова була повірити – немає ніякого іншого світу, а лише бажання імператора і неймовірно сильна магія, що створила нову істоту – її саму. Однак пам'ять зберігала знання про далеку батьківщину і підкидала їх у потрібний момент. Знання – але не спогади.

А ще серед богів ходила чутка про дивовижним чином врятовану дочку Лана, головного героя легенд і правителя Дивного Лісу в одній особі, то Зеліна запевняла – йдеться саме про подругу. Вона відмовлялася сказати, на чому ґрунтується її переконання, але Лін була вдячна за саме ігнорування ідеї щодо себе як продукту магії.

– Погляньте. – Марк відсунув фіранку і подивився у вікно. – Нашестя курей – це пів біди.

Пів біди? Кам'яна огорожа, яка оточувала дві ділянки (пам'ять про той короткий період, коли Карі захопився муруванням і наробив таких «сувенірів» усьому селу), стояла рівно і ніде навіть не надкололась. А дерев'яному паркану настав кінець. Він не просто лежав на бруківці – частина його взагалі опинилась у фонтані, а деякі дошки валялися вперемішку з черепками.

Секундочку! Бруківка, фонтан, розбиті горшки?

Чарівниця давно вирішила нічому не дивуватися в цьому світі, але не втрималася, моргнула, похитала головою… Картина залишилася такою ж. І до неї додався звук.

– Ось! На голову! Як сніг! Я попереджав, – радісно говорив сам собі невисокий згорблений старий, вилазячи з-за фонтану і дбайливо витягуючи вцілілий посуд. – Ех, краса! – Він підняв голову і побачив чотири ошелешені фізіономії у вікні. – Чудово, згодні?

Лін не відразу зрозуміла, що звертається він уже до них.

– Ми заплатимо за завдані збитки, – поспішив запевнити гончаря метаморф, – не хвилюйтеся, шановний.

Марк глузливо пирхнув, але утримався від зауважень. Відтоді, як у руки Карі потрапила книга Арьяна Вмілого «Перетворення. Посібник для початківців», питання про відшкодування збитків стало надзвичайно актуальним. Хоча магія Первісних найдавніша і, відповідно, «найслухняніша», метаморф із легкістю міг утнути таке, що навіть богиня починала боятися за своє давно втрачене життя, а про крихкі предмети на кшталт парканів, воріт, плодових дерев, невеликих будівель і говорити нема чого.

– Дурниці! – відмахнувся старий, штовхаючи ногою вцілілі горщики, зібрані в купу ним же самим. – Онуки наліплять. – Він зненацька завмер, потім тричі обернувся навколо себе і заплющив очі. – Серед вас немає людей! Киш! Киш! – Останнє стосувалося нахабних птахів, що дзьобали візерунки на глечиках.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍