Олена Зацепіліна - Коли в тебе є персональний ангел, Олена Зацепіліна

Ми для себе визначили, що відправимося у подорож через два тижні. Ці чотирнадцять днів були настільки насиченими, що вимагали від нас мобілізації всіх внутрішніх ресурсів. Найбільше дісталося, звісно, Ніку.

По-перше, йому потрібно було створити ефект своєї присутності протягом семи місяців, коли його не буде. Ми припустили, що саме цього терміну нам вистачить, щоб знайти на Дар-Террі потрібних людей і доставити мене до принца. Ніку довелося влаштувати штук десять фотосесій зі зміною місць та образів.  Він дав кілька інтерв'ю різним виданням та розписав графік їх публікації. Взяв участь у зйомках двох телепрограм. На одній із радіостанцій, завдяки його другу, записали «прямий ефір», який вийде приблизно за місяць, і буде присвячений релізу його нової пісні. Довелося зняти більше двохсот «актуальних» відео для соцмереж. Тільки уявіть, чого варто зробити таку кількість, нехай і коротких, роликів! Коли фантазія підводила, знімали все, на що падав погляд, наприклад: вуличні ліхтарі, фасади будинків, каву, що димить, і підгорілий омлет, - адміни потім щось допишуть.

По-друге, Нік відмовився від безлічі приватних виступів і переніс чотири концерти.

Хлопець тримався, як міг, а я дивувалася, звідки він бере сили. Але як у мене був обов'язок перед моїм народом, так і у нього був обов'язок перед його народом – його шанувальниками.

Своїй команді артист розповів, що втомився, що йому потрібний перепочинок, і що для цього він вирушить до Тибету. Справді, куди ще можна поїхати, щоб тебе не знайшли? Тільки туди, де тиша, спокій, храми, ченці, медитація та відсутність зв'язку. Таке пояснення усіх задовольнило.

Я ж просто оформила в інституті академічну відпустку. Повертатися мені не доведеться, але й документи забирати не хотілося. Це означало б порвати з усім, що стало мені дорогим.

Далі ми розробили з Ніком план. Насамперед визначилися з місцем переходу в наш світ: обрали дуже далеке від рідного королівства, тому безпечніше, – на півдні.

Південна частина Дар-Терри була приваблива ще й тим, що в рибальському селі в долині біля Малих гір нас повинна чекати людина, від якої фактично залежить успіх нашого заходу, лорд Стейнтон – Лорд головнокомандувач часів правління мого батька. Перед тим як покинути країну, Нік побачився з ним і про все домовився. Без Стейнтона нам не обійтися: у нього великий досвід у військовій справі, він має величезну повагу серед солдатів, за ним підуть. Моя місія – повернути трон і звільнити країну від узурпатора Кастора та його прибічників, і без надійної армії вона неможлива. Сподіваюся, лорд живий, так само вірний короні, а минулі роки не змінили домовленостей.

Хто залишився відданий моєму дому, з'ясуємо згодом, а зараз наступним пунктом у нашому плані стояло питання про залучення додаткових прихильників. Головний помічник у таких питаннях – золото. Де його знайти? У хід пішли наші з Ніком заощадження. На них ми придбали банківське золото. Його з собою й візьмемо. Дар-террівські карбувальники кілограмовий зливок чистого, найвищої проби металу обміняють на достатню для першого часу кількість монет.

Я така вдячна Ніку! Він не повинен був все це робити для мене, але робив. Разом із вдячністю зростала і моя прихильність до нього, і впевненість у тому, що він не повинен залишатись у нашому світі довше за необхідне. Я вирішила зробити все, щоб повернути його на Землю. Мені буде спокійніше, знаючи, що милий друг у безпеці, займається улюбленою справою, купається у променях слави та щастя. Звісно ж, при детальному опрацюванні плану повернення на Дар-Терру, я періодично висловлювала думку, що можу сама зробити перехід, але всі мої фрази обривалися Ніком на півслові.

І ось ми стоїмо посеред кімнати перед яскраво-червоною калюжею, тримаючись за руки. Нік раніше розповів, що перехід можуть здійснити і кілька людей одночасно, але для цього потрібна кількість білої матерії, яка дорівнює кількості тих, хто переходе, а мандрівники повинні триматися один за одного, щоб усім на новому місці опинитися в одній точці.

Загадкова рідина береться дрібними брижжами і змінює колір на зелений. За п'ять хвилин це вже третя зміна. Повторне зіткнення з білою матерією дало більше часу для її вивчення, ніж перше.

Нестабільний стан речовини і сам факт того, що ми робимо, в будь-кому посіють невпевненість і змусять сильно нервувати! Заспокоює одне: у мене є Нік, і він міцно тримає мене за руку.

На нас шкіряні речі, оскільки це найбільш вдалий одяг для Дар-Терри: там джинси, на жаль, ще не вигадали. Більше того, поверх основного одягу на мені абайя [1], придбана в арабському магазині, адже у нашому середньовіччі у шкіряних штанях дівчата та жінки не ходять, а ця сукня дуже схожа на те, що одягають у нас.

- Готова? - запитує Нік.

Ми вже майже не хвилюємося. Ми прийняли рішення, підготувалися, на скільки змогли, - настав час діяти.

- Готова.

- Тоді не відпускай мене. Стрибаємо!

І ми стрибаємо. Стрибаємо назустріч нашій долі.

__________________________

[1] Абайя - традиційна арабська довга жіноча сукня.