Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Ти ніколи мені про це не казала.

– Вона полюбляла цілувати його в рот, і це було огидно, – продовжувала Ґлорія. – Постійно була закохана в нього. А той був жирний і просто лежав у неї на колінах цілісінький день, не робив нічого корисного – лише сидів і дивився, як я прибираю будинок.

– Ну, Моллі не така.

– Ти всі гроші витрачаєш на собачу їжу й рахунки від ветеринара, коли є стільки чудових речей, які ми могли б купити.

– Тепер, коли в мене є Моллі, я більше нічого не хочу. – Сі Джей почухала моє вухо, і я пригорнулася до неї з легким завиванням.

– Бачу. Уся увага цій собаці, а матері – нічого. – Ґлорія розвернулася й вийшла у двері.

Сі Джей встала й зачинила їх, а тоді згорнулася калачиком зі мною на ліжку.

– Ми заберемося звідси, тільки-но зможемо, обіцяю, Моллі, – сказала Сі Джей, а я лизнула її в обличчя.

Я була хорошою собакою, яка дбала про дитину з родини Ітана, але не лише тому, що він цього хотів би. Я любила Сі Джей, любила засинати в її руках, прокидатися з нею, супроводжувати до художньої студії.

Чого я не любила – то це чоловіка на ім’я Шейн, який почав постійно навідуватися. Увечері Ґлорії дуже часто не бувало вдома, тож Шейн і Сі Джей обіймалися на канапі. Його руки пахли тим самим запахом, що просякував одяг Сі Джей. Він завжди вітався зі мною, але я бачила, що насправді йому не подобаюся – аж занадто недбало гладив мене. Собака таке завжди бачить.

Я не довіряла людям, які не люблять собак.

Якось увечері, коли Шейн був у нас, прийшли Трент і Роккі. Брат дуже стривожився, глянувши на Трента, який навіть не став сідати. Я відчула Трентові гнів і сум, і Роккі явно відчув їх теж. Я спробувала залучити Роккі трохи поборюкатися, але його це не цікавило: він був зосереджений на господареві.

– О, привіт, просто подумав зайти і… – вимовив Трент, нервово піддавши ногою килим.

– І, як бачиш, вона зайнята, – кинув Шейн.

– Так, – погодився Трент.

– Ні, заходь, ми просто дивимося телевізор, – сказала Сі Джей.

– Ні, я краще піду, – відповів Трент.

Коли він пішов, я підійшла до вікна, визирнула з нього й побачила, як він стоїть біля своєї машини, довго дивлячись на будинок, перш ніж відчинити дверцята й поїхати.

Роккі був на передньому сидінні.

Наступного дня Сі Джей не одразу повернулася зі школи, тож я жувала палички на задньому дворі й спостерігала, як кілька пташок стрибають із дерева на дерево. Гавкання на птахів рідко приносить якусь користь, адже ті не розуміють, що мають боятися собак, і просто займаються своїми справами. Раніше я вже їла мертвих пташок, і це мені взагалі не сподобалося. Мабуть, я не стала б їсти живу, якби спіймала, хоча не проти була б спробувати, чи живі хоч трохи кращі на смак.

Я злякалася, коли Ґлорія відсунула задні двері.

– Привіт, Моллі. Хочеш смачненького? – гукнула вона.

Я обережно наблизилася, махаючи хвостом і покірно опустивши зад донизу. Зазвичай Ґлорія не говорила до мене – хіба що я викину якогось коника.

– Ну ж бо, ходи сюди, – сказала вона.

Я увійшла до будинку, і вона зачинила за мною двері.

– Любиш сир? – спитала вона.

Я замахала хвостом і пішла за нею на кухню. Вона попрямувала до холодильника, тож я пильно стежила за нею. Нагородою мені був знайомий наплив смачних запахів, винесених потоком студеного повітря.

Вона чимось зашелестіла.

– Він увесь запліснявів, але ж для собаки годиться, так? Хочеш його?

Ґлорія простягнула великий шматок сиру на кінці металевої виделки. Я понюхала його й дуже, дуже обережно пожувала, очікуючи, що вона розсердиться.

– Хутчіш, – сказала жінка.

Я стягнула сир із виделки, впустила на підлогу й за кілька укусів з’їла. Гаразд, то, мабуть, вона більше на мене не сердиться!

– На, – сказала Ґлорія. З лязкотом вона вкинула великий шмат сиру в мою миску. – Зроби щось корисне. Безглуздо витрачати стільки на першокласну собачу їжу, коли ти могла б підчищати наші недоїдки.

Ніколи раніше мені не давали за раз більше одного шматочка сиру, тож отримати це все й одразу було несподіваними розкошами. Я підібрала важкий кусень, не знаючи навіть, як почати. Ґлорія пішла з кухні, тож я зосередилася на поїданні сиру. Коли я закінчила, у мене текла слина, і я вихлебтала майже всю воду з миски.

Невдовзі на кухню увійшла Ґлорія.

– Закінчила? – спитала вона, підійшла до задніх дверей, відчинила їх і скомандувала: – Гаразд, пішла геть.

Я вловила сенс сказаного й квапливо викотилася крізь двері на заднє подвір’я. Надворі мені стало краще.

Я не знала, коли повернеться Сі Джей, і тужила за нею. Увійшовши крізь собачі двері в підвал, згорнулася на своїй подушці, мріючи, щоб вона була зараз зі мною.

Я заснула, та коли прокинулася, почувалася зле. Трохи походила, важко дихаючи. У мене текла слина, хотілося пити, лапи трусилися. Зрештою, усе, що я могла, – це стояти там і тремтіти, не маючи сил ворухнутися.

Почулися кроки Сі Джей, і я зрозуміла, що вона вдома. Дівчина відчинила двері над сходами.

– Моллі! Ходи сюди! Підіймайся! – гукнула Сі Джей.

Я знала, що маю послухатися її. Наче в тумані, я зробила крок, низько опустивши голову.

– Моллі? – Сі Джей спустилася сходами. – Моллі? Ти в порядку? Моллі!

Останнього разу, коли вона вимовила моє ім’я, це був скрик. Я хотіла підійти до неї, повідомити, що все гаразд, але не могла зрушити з місця. Коли вона наблизилася й узяла мене на руки, моя голова була наче схована під покривалами – усе стало приглушеним і тихим.

– Мамо! Щось негаразд із Моллі! – скрикнула Сі Джей.

Вона пронесла мене сходами нагору, повз Ґлорію, яка сиділа на канапі, і вибігла на під’їзну доріжку.

Коли Сі Джей поставила мене, щоб відчинити дверцята машини, мене миттєво знудило на траву.

– О Боже, що це, що ж ти їла? О Моллі!

Під час поїздок я була собакою на передньому сидінні, але зараз не могла навіть підняти голову до вікна, коли Сі Джей відчинила його.

– Моллі! Ми їдемо до ветеринара. Гаразд? Моллі? Ти в порядку? Моллі, будь ласка!

Я відчувала біль і страх у голосі Сі Джей, але не могла ворухнутися. Темрява в машині густішала. Я відчула, як мій язик вивалюється з рота.

– Моллі! – кричала Сі Джей. – Моллі!

Розділ 10

Коли я розплющила очі, то нічого не бачила, окрім розсіяного світла. Образи були розмиті й нечіткі. Дуже знайоме відчуття – непіддатливі кінцівки, занадто важка, щоб підняти, голова. Я заплющила очі. Неможливо, щоб я знову стала цуценям.

Що зі мною трапилося?

Я була голодна й інстинктивно шукала матір. Не відчувала її запаху, узагалі не відчувала жодного запаху. Я застогнала, знову безнадійно провалюючись у сон.

– Моллі?

Я ривком прокинулася. Полуда спала з очей, і перед ними проступила Сі Джей. Моя дівчинка поклала голову поряд зі мною.

– О Моллі, я так за тебе хвилювалася.

Її руки гладили моє хутро, і вона цілувала мою морду. Я замахала хвостом, м’яко постукуючи ним по металевому столі. Була ще заслабка, щоб підняти голову, однак змогла лизнути руку Сі Джей, відчуваючи полегшення, що досі жива й можу дбати про неї.

З-за її спини підійшов Доктор Марті.

– Останній напад був дуже коротким і стався понад чотири години тому. Гадаю, найстрашніше позаду.

– Що