Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

инші ж спалити. Але Петро святий заборонив їм, кажучи: "Господь наш і учитель не велів віддавати злом за зло. Відпустіть його, хай іде, куди хоче. Досить йому сорому та ганьби і пізнання немочі своєї, що чари його нічого не можуть". Відпустили Симона, прийшов до мене (говорить Маркел), думаючи, що я не знаю про те чудесне діло, поставив біля дверей моїх пса великого, ланцюгом залізним прив'язаного, і сказав мені: "Подивлюся, чи прийде до тебе Петро, як же звик приходити". Через годину прийшов до дверей Петро святий і, відв'язавши пса, сказав йому: "Іди скажи Симонові-волхву, аби перестав бісівською дією зваблювати людей, за яких Христос пролив кров свою". Пішов пес, людським голосом промовив до Симона, розповідаючи про наказане йому від апостола. "Те я, — говорить Маркел — чув і бачив, вийшов швидко назустріч Петрові і прийняв його з шаною в домі моєму, а Симона-волхва разом з псом вигнав геть. Пес же, який нікому не шкодив, кинувся на самого Симона і, схопивши його зубами, кинув на землю. А Петро, що через вікно на те дивився, Ім'ям Христовим звелів псові, аби не шкодив тіла Симонового. І не шкодив тому пес тіла, одяг на ньому весь пошматував, але ні одної частини тіла не було закривавленої. Люди ж, те бачивши, кричали на Симона, докоряючи йому і насміхаючись з нього, і разом із тим псом вигнали його з града. Через такий свій сором і встид Симон цілий рік не з'являвся в Римі. Аж поки пізніше перед Нероном (який після Клавдія настав), злим царем, від злих був похвалений злісний. І шукав його Нерон, полюбив його дуже і зробив собі другом. Доти Маркел.

У Пролозі і у Великій Четьї ще ж і те про Симона сказано, що казав себе стратити, обіцяючи воскреснути на третій день. І поставив під меч замість себе вівцю, зробивши її привидом людини, і стратили вівцю замість нього. Петро ж святий відігнав бісівську примару від страченої вівці, викрив Симона в брехливому його ділі — і видно було всім, що не Симон, а вівця на голову скарана. Про кінцеву перемогу святого Петра над тим волхвом і про загибель волхва всі одноголосно пишуть так. Не міг Симон-волхв перевершити апостола Петра ні в чому ані не міг винести більше сорому і встиду свого — обіцяв вознестися на небо. Зібрав тому всю бісівську силу, що служила йому, прийшов посеред града Риму і зійшов на якусь високу споруду, голову мав увінчану лавром. Почав спершу з гнівом з висоти тої до людей промовляти так: "Тому що аж дотепер у безумстві перебували, о римляни, покинули мене й пішли за Петром, тому і я вас покидаю, і міста цього більше захищати не буду, але звелю ангелам моїм — побачите — аби взяли мене на руки свої і вознесли до отця мого на небо. Звідти ж великі кари на вас зішлю, бо не слухаєте слів моїх ані не вірите ділам моїм". Так сказавши, волхв плеснув руками і простягнувся в повітрі, почав літати і на висоту підійматися — носили ж його біси. Люди ж дуже здивувалися, один одному казали: "Боже діло це, щоб з тілом у повітрі літати". Великий же апостол Петро почав, щоб усі чули, молитися до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Боже мій, викрий звабу волхва цього, аби не зваблював людей, які вірять у Тебе". І знову возвав, кажучи: "Вам, о дияволи, ім'ям Бога мого наказую, щоб не носили ви його більше, але залишили там, де нині він є, — у повітрі". І зразу біси, словом апостольським отримавши заборону, відбігли від Симона в повітрі — і летів окаянний волхв додолу, як колись скинений з неба диявол. І впав, розбився всім тілом. Люди ж, те бачивши, взивали довгий час, кажучи: "Великий Бог, якого Петро проповідує. Справді нема иншого, окрім того істинного Бога". Волхв же, впавши, хоч і дуже побився, проте ще живий був, Божим влаштуванням, аби пізнав бісівську і свою неміч та окаянство і сповнився сорому, щоб зрозумів силу всесильного Бога. І лежав розбитий на землі, лютий біль усім тілом терплячи, і весь люд з нього підсміхався. Зранку ж погано викинув нечисту свою душу — передав її в руки бісам, аби віднесли її в пекло до сатани, батька їхнього. А Петро святий після падіння Симонового став на високому місці, дав рукою знак людям, щоб затихли, і почав учити їх пізнання істиннного Бога, і достатнє слово до них розгорнув — більшість із них наставив на християнську віру.

Довідався ж Нерон-цар про таку ганебну смерть свого друга, розгнівався на Петра сильно і хотів його вбити. Однак та царська лють і гнів не зразу на святому апостолі скропилася, розповідає Метафраст святий, а через декілька літ. Пише, що після смерти Симона Петро святой недовго в Римі був, багатьох же хрещенням святим просвітив, і Церкву утвердив, і Ліна єпископа поставив — і пішов у Тарракину, де Єпафродита (не того, що перший) поставив єпископом, прийшов у Сирмію, град іспанський, у ньому ж Єпанета єпископом поставив, пішов у Картагену, град африканський, там Крискента освятив на єпископа, пішов до Єгипту, у якому ж у семиворітному граді, що Тиви називається, — Руфа, в Олександрії ж — Марка-євангелиста єпископами дав. Знову в Єрусалимі був після одкровення про Успення Пречистої Діви Марії Богородиці і знову до Єгипту повернувся. Пройшов же Африку, прийшов до Риму, звідти в Медіолан, і у Фотикін, у них же поставив єпископів і пресвітерів, пішов до Британії, де ж довгий час прожив і багатьох людей до віри Христової привів. Бачив явленого йому ангела, який казав: "Петре, зближається час твого відходу з життя цього. Належить тому тобі йти до Риму, де ж хресну смерть приймеш і винагороду справедливу від Христа Господа". Петро ж за це Богові подякував, ще декілька днів затримався у Британії, утверджуючи Церкву і ставлячи єпископів, пресвітерів і дияконів.

У дванадцятий рік царювання Нерона знову в Рим прийшов і Климента на допомогу церковному правлінню єпископом поставив. Той відмовлявся і не хотів такого ярма, проте, словами апостоловими переконаний, Климент, як же добрий під'яремник, схилив шию свою під ярмо Христове і разом з учителем своїм і з иншими священними мужами тягнув колісницю Божого Слова. І багато в Римі благородних і пресвітлих мужів і жінок із сенаторського чину вірою і хрещенням святим просвітлювалися.

Було ж у