Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

зняти його з хреста — це ж бо другий день, висячи на хресті, не перестає навчати правди". Тоді Єгеат злякався народу, пішов відтак із ними, щоб зняти Андрія із хреста. Андрій же, побачивши Єгеата, рече: "Нащо прийшов ти, Єгеате? Коли хочеш вірити у Христа, то, як обіцяв тобі, відчиняться тобі двері благодаті. Коли ж на те тільки прийшов, щоб мене звільнити із хреста, то я, доки живий є, знятим із хреста бути не хочу; уже-бо Царя мого бачу, вже покланяюся Йому, вже перед Ним стою, але про тебе печалюся, бо чекає тебе уготована вічна погибель. Подбай щодо себе, доки можеш, щоб не в той час захотів почати, в який годі вже буде тобі!" Коли ж слуги хотіли відв'язати його, не могли торкнутися до нього, та й інших людей багато, одні за іншими, хотіли його звільнити, одначе не могли, бо руки їм мертвіли. По тому великим голосом Андрій рече: "Господи Ісусе Христе! Не попусти звільненому мені бути від хреста, на ньому заради імені Твого я є повішений, але прийми мене, Вчителю мій, Якого полюбив, Якого пізнав, Якого ісповідую, Якого бачити бажаю, у Ньому я є тим, чим є! Прийми, Господи, Ісусе Христе, дух мій у мирі, бо час уже настав прийти мені до Тебе й бачити Тебе, бажаного! Прийми, Учителю мій добрий, а не повели спершу бути знятим із хреста, доки приймеш духа мого!" Коли це говорив, тут осяяло його світло з небес, як блискавиця, — всі це бачили, — і освітило його охрест, що годі було тлінному окові людському на нього дивитися. Пробуло оте небесне світло, осяюючи його, десь із півгодини, і відійшло — апостол святий випустив духа й відійшов у світлостях постати перед Господом. Жінка ж, котра вірила в Христа, Максимілла, яка була синклітського доброродства, цнотлива й свято жила, пізнала, що святий Андрій відійшов до Господа, зняла його тіло із великою честю і, помазавши великоцінними ароматами, поклала його у своєму гробівці, в якому сама мала бути покладена. Єгеат же, розгніваний на народ, мислив, як учинити відомсту, і вирішив покарати тих, що повстали супроти нього; хотів і Максимиллу оклепати перед царем. Коли так собі гадав, раптово напав на нього біс, і посеред міста, мучений од біса, помер. Коли про те звістили братові його, котрий вірив у Христа, Стратоклію, той повелів його поховати, сам же не шукав нічого з маєтків його, кажучи: "Не дай мені, Господи мій, Ісусе Христе, щоб мав я доторкнутися чогось із добра брата мого, аби не осквернитися гріхом його, адже дерзнув забити Господнього апостола, люблячи марнотне майно".

Було це в Ахаї, у місті Патроському, в останній день листопада, де багатьом людям апостольськими молитвами подаються добродіяння аж дотепер. Був же страх на всіх, і не знайшлося жодного, котрий не повірив би у Спаса нашого Бога, Який хоче всіх спасти і привести до пізнання істини, Йому ж слава навіки віків. Амінь".

До цього місця "Страждання святого апостола Андрія" від пресвітерів та дияконів ахайських писане.

Після ж численних літ мощі цього святого апостола Андрія були перенесені до Константинополя Артемієм-мучеником за повелінням великого царя Констянтина і покладені зі святим євангелистом Лукою і зі святим Тимотеєм, учнем святого апостола Павла, в пресвітлому апостольському храмі, всередині священного жертовника. Твого апостола молитвами, Христе Боже, вірних Своїх у православ'ї утверди і спаси нас. Амінь.

Слово похвальнє святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинопольського, про святого і всехвального апостола Первозванного Андрія

Міцна є апостольського лову сіть, чудовна Андрієва пам'ять і його спомин про сіть, яку вжив і при ловитві, і в привабленні народів до Христової віри. Невід-бо, що його вживали оті безсмертні ловці, жодного часу не може бути покритий забуттям. Не старіють од часу приладдя такої ловитви, бо не людською вправністю, але Божою благодаттю учинені вони. Хоча рибалки самі від нас одійшли, одначе жодним часом знаряддя, якого вони заживали, або ж невід, яким цілий світ обняли, не постаріло, бо коли сіті вкидають і витягають — невидимі їхні сіті, одначе наповненими бачаться. Не палицю віднайшли ту, що її час тлить, ані нитки лляні у воду спускали, які в старості згнивають, не вудку зробили, яку іржа з'їдає, і не приманку на вудку поклали, щоб нею рибу ловити. Не на камені сиділи, об який води розбиваються, не в лодії їхали, яку розбиває хвиля, не рибу, єство, яке розуму не має, вловили, але як оте мистецтво, якого вживають, чудовне, так і їхнє знаряддя нове й незвичайне бувало. Бо замість палиці проповіді вживали, замість мотузів — пам'яті, замість вудки — сили, замість наживки — чуда, замість каменя — небес, від них-бо такі влови чинять; замість лодій мають олтар, замість риб і царів самих уловлюють, замість невода Євангеліє поширюють, замість мистецтва Божественну благодать прикладають, замість моря життям людським управляють, замість сіті хреста, наче якогось невода, звикли вживати.

І хто коли бачив, як мертві рибалки живих людей, ніби риб, ловлять? О велика Розіп'ятого сила! О божественної достойності найвища краса! О апостольське превелике добродіяння! Ніщо таке в житті бути не може, якою є апостольська висота благодаті. Воістину багато бачить людське життя вельми чудного й такого, що розум перевищує: бачить-бо кров пролиту, яка волає, і вбивство, що без язика зголошується, і єство, яке через заздрість розділилося на частини, брата одноутробного, який заподіює смерть братові і заздрості виразкою двері смерті відчиняє. Бачить він Ноєвого корабля у потоці світу не потопленого, і єства людського погибель, бачить старця на свою утробу, тобто на сина, вірою озброєного, і який приносить, наче жертву, його, але котрий не є забитий. Бачить благоговіння крадене, одержане і Творця Бога боротьбу з рабом. Бачить заздрість, яка піднялася поміж братії, і рабство, яке царство випросило. Бачить сонмами уготованого престола і братніх зрадників, голодом приваблених. Бачить палицю, що чудеса чинить, і куща, вогнем, як росою, облитого. Бачить законодавця Мойсея, який стихіями керує. Бачить води, що самі, наче камінь, тверді учинені, глибоке море оголене, яке раптом прослало путь, і стовпа хмарного вдень, а вогненного вночі, який безлічі людей вождя вказав. Бачить палицю, яка без землі проросла, бачить у небі манну, замість хліба скинену. Бачить людською молитвою сонце зупинене, ніби якою вуздою, і молитвами у неплідних те випрошено, щоб ті пророка зачали. Бачить жменю борошна, більшу від житниць, і жбан єлею, щедріший від джерел. Бачить колісницю, ношену в