Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

це, мабуть, тому, що вони жаліють ті ноги - як ото добросерда стара дама жаліє своїх стареньких розпасених коненят, що возять її в кареті. Але Ахав - о, то немилосердний кучер! Бачте, одну ногу до смерті загнав, то й другу навіки окульгавив, а тепер, бач, носить костяні цілими в’язками. Агей там, Чмирю, роби скоріш ті клямри, поки не явився той сурмач із сурмою, що всі ноги на страшний суд скликатиме - справжні й роблені, як ото возії з броварень їздять по пивницях та збирають старі барила, щоб поналивати їх знову. Ох і нога ж! Наче справжня жива нога, тільки обдерта рашпилем до самої кістки. Завтра він стоятиме на ній і мірятиме висоту сонця. Гай-гай! А я ж забув зробити оту овальну табличку з гладенької кістки, що на ній він вираховує широту. Так, так… Долото, рашпіль і шліфувальний папір!

 

109
АХАВ І СТАРБАК У КАЮТІ

 

 

Другого ранку, згідно з розпорядком, випомповували воду з трюмів, аж ба - разом з водою помпи виносили лій, і то чимало. Певне, барила внизу почали сильно текти.

Всі дуже стурбувалися тим, і Старбак подався до каюти доповісти капітанові про цю погану новину. 155

«Пеквод» тоді саме наближався з південного заходу до Фермози й островів Баші - між ними пролягає тропічний вихід із Китайського моря в Тихий океан. І Старбак, зайшовши до каюти, застав Ахава за столом із розстеленою на ньому загальною картою східних архіпелагів і ще однією, на яку були нанесені довгі східні узбережжя японських островів - Ніппона, Матсмая 156 і Сікоку. Зіпершися сніжно-білою кістяною ногою на пригвинчену до підлоги ніжку стола, а в руці держачи розкритий складаний ножик з довгим і кривим, як у садівницького ножа, лезом, химерний старий капітан сидів спиною до дверей, наморщивши лоб, і знов, уже вкотре, викреслював свої давні маршрути.

- Хто там? - гукнув він, почувши, що хтось увійшов, але не озирнувшись.- На палубу! Геть!

- Капітане, ви помилилися. Це я. У трюмі протікає лій. Треба чіпляти малі талі й відкривати трюм.

- Чіпляти талі й відкривати трюм? Тепер, коли ми наближаємось до Японії, зупинятись на цілий тиждень і латати купу старих барил?

- Або зробимо так, сер, або за день утратимо більше лою, ніж ми можемо добути за рік. Те, що ми пливли добувати за двадцять тисяч миль, варто поберегти, сер.

- Звісно, звісно. Якщо ми його добудемо.

- Я говорю про лій у трюмі, сер.

- А я про нього не говорю й не думаю. Іди! Нехай ваш лій тече! Я сам увесь протікаю! Так, дірка на дірці! У мені не тільки повно дірявих барил, вони ще й лежать у дірявому кораблі, а це куди гірша біда, ніж із «Пекводом», щоб ти знав. Але ж я не зупиняюся, щоб шпаклювати свої дірки, бо хто може їх розшукати в глибині завантаженого трюму? І навіть коли розшукаєш, як їх можна зашпаклювати в оцей ревучий шторм нашого життя? Старбак! Я не дозволяю чіпляти талі.

- А що скажуть судновласники, сер?

- Хай постають на нентакітському березі й спробують перекричати тайфун. Яке мені діло? «Судновласники, судновласники». Ти весь час торочиш мені про тих жмикрутів судновласників, Старбак, ніби ті судновласники - моє сумління. Щоб ти знав, справжній власник судна - той, хто ним командує, а сумління моє - в кілі цього судна, щоб ти знав. Гайда на палубу!

- Капітане,- почервонівши, сказав Старбак і ступив далі в каюту з такою дивно шанобливою і навіть обережною рішучістю, що здавалось, ніби та рішучість не тільки намагається будь-що-будь уникнути всякого зовнішнього вияву, а й не дуже вірить сама в себе.- Хтось кращий за мене, може, не звернув би уваги на такий ваш тон, хоч навряд чи подарував би його комусь молодшому… і щасливішому, капітане.

- Сто чортів! То ти вже наважуєшся в думці судити мене? На палубу!

- Ні, сер, стривайте. Я тільки дуже прошу вас. І наважуюсь бути… вибачливим, сер. Невже ми не можемо зрозуміти один одного, капітане?

Ахав схопив набитий мушкет зі стояка (такі стояки є в каюті майже кожного південноморського китолова) і, наставивши його на Старбака, гукнув:

- На світі єдиний господар - бог, а на «Пекводі» єдиний господар - капітан! На палубу!

Очі в помічника так блиснули, а щоки так спалахнули, що якусь мить здавалося, ніби його вже обпалив вогонь із націленого йому в груди дула. Але, опанувавши себе, він майже спокійно випростався. Вже виходячи, на мить зупинився й сказав:

- Ви мене скривдили, але не образили, сер. Тому я не скажу вам: «Стережіться Старбака»,- однаково ви б тільки посміялися з цих слів. Та нехай Ахав стережеться Ахава; стережіться самі себе, капітане.

- Вдає з себе відважного, але послухався… Якась надто обережна відвага! - промурмотів Ахав, коли Старбак вийшов.- Але що це він сказав? «Нехай Ахав стережеться Ахава!» В цьому щось є!..

Тоді, забувши, що в руці у нього мушкет, і несвідомо користуючись ним як ціпком, почав із потемнілим чолом ходити з кутка в куток по невеличкій каюті. Та незабаром глибокі зморшки на його чолі розгладились, він поставив мушкет у стояк і вийшов на палубу.

- Ти славний хлопець, Старбак,- неголосно сказав він помічникові, а тоді гукнув до матросів: - Згорнути брамселі, зарифити фор- і крюйс-марселі, збрасопити грот-рею! Підвісити менші талі й відкрити головний трюм!

Мабуть, було б марною річчю здогадуватися, чому саме Ахав повівся так зі Старбаком. Чи то був тільки проблиск його чесності, чи, може, більш обережна тактика, яка поки що владно забороняла виявляти хоч би найменші ознаки відвертої неприязні до старшого помічника, чия роль на судні була така важлива. Та хай там як, а накази було виконано, і талі підвісили на щоглу.

 

110
КВІКВЕГ У СВОЇЙ ТРУНІ

 

 

Перевіряючи трюм, виявили, що ті барила, котрі лежали в трюмі зверху,- цілісінькі; отже, протікали ті, що нижче. Погода була спокійна, і матроси добиралися до все глибших шарів, турбуючи сон здоровезних барил насподі і з темної ночі, що панувала там,