Володимир Кільченський - Присмак волі

Попереду була довга зимова ніч, і заселяни, швидко назбиравши навколо гілляччя, поспішали до власної хати, яка вже обігрілася їхньою турботою...

Швидко зібравшись, сотня Петра Гусака знову зайняла місце позаду війська, що спішно пересувалося далі на схід, маючи надію перепочити вночі у Хмільнику, де можна було обігрітися та поповнити припаси фуражу для коней. День видався нелегким, дісталось усім — і коням, і людям, проте вже в темряві досягли Хмільника, і місто наповнилося ґвалтом людей, іржанням коней та безугавним гавкотінням собак. Андрій, підійшовши до Макара, сміючись, запропонував переночувати у їхнього старого знайомого, багатенького пана, у якого вони «наймалися» працювати, коли влітку були тут на вивідинах. Макар Пилипенко невдоволено засміявся, але дозволив Андрієві взяти з собою Ярему та ще кілька козаків і завітати на обійстя місцевого дуки.

Андрій, хоч і в пітьмі, швидко знайшов потрібну вуличку, і вони вчотирьох заїхали на дворище пана Дениса. Злізши з коней, стали стукати у двері. Через якусь хвилину в дверях уже стояв зі смолоскипом знайомий Андрієві господар.

— Доброго вечора, пане... Дозвольте перебитися до ранку на цьому дворищі десятці козаків від Хмеля, — швидко промовив Андрій.

Господар, закріпивши смолоскип, розвів руками — мовляв, заходьте, усе одно буде по-вашому.

Андрій відіслав двох козаків за рештою, і вони з Яремою стали роздивлятися, куди ставитимуть коней та де людям доведеться спати.

Тут уже вискочили з хати двоє синків Дениса і, весело перемовляючись, стали готувати постій для козацьких коней. Їх аж розпирало від радощів, що зустрілися зі справжніми козаками, і коли з’явилася решта з десятки Макара, постій був підготовлений. Денис, уже заспокоївшись, ходив поміж козаками, просячи кожного не завдавати шкоди його господарству. Тут Макар Пилипенко, насупившись, звернувся до нього:

— Пане Денисе, я не в силі утримати від погрому оцих непослухів, тим паче що вночі дуже міцно сплю, а вони... Самі знаєте...

Дениса від цих слів немов заціпило, а тоді, глянувши на метушню козаків, він несміливо промовив:

— Так, можливо, пан десятник дозволить їм для кращого сну випити по чарці та під’їсти?

Макар загадково обвів поглядом своїх хлопців і якось неначе невпевнено махнув рукою:

— Можна потроху, пане... Вони тоді спатимуть міцно...

Задоволений господар прожогом кинувся до хати і вже з синами приніс невеликий штоф з горілкою, хліб та сало з чималим кільцем ковбаски. Усе це добро розмістили просто в сараї, на коробі для зберігання фуражу, і козацька братія швидко все змела. Задоволений господар уклонився козакам і, побажавши доброї ночі, залишив їх до ранку.

Уранці всі задовго до світанку були на ногах. Одним із перших обійшов свою садибу Денис, і коли хлопці стали виходити з клуні після ночівлі, статечно дякував усім за лад, який вони лишили після свого перебування. Прощалися з добродієм Денисом, немов давні друзі. Усі дякували за гостинність, а сини вже стояли в кожухах із торбами за спинами. Макар Пилипенко, узрівши їх, покликав до себе та сердито запитав:

— А це що за збирання? Куди це вас несе? Не на ярмарок, либонь?

Хлопці закліпали очима, а Денис із дружиною стояли побіля дверей та витирали сльози. Нарешті один із парубчаків відкрив рот і випалив:

— Так ваш Ярема обіцяв записати в козаки за міру пшона та сало... У нас і зброя є... — І, відхиливши поли кожухів, стали показувати заткнуті за очкурі пістолі.

Макар мовчав, розмірковуючи, а тоді викрикнув:

— Яремо!

І той став перед ним, немовби виріс із-під землі.

— Так я ж, пане десятнику, заради жарту... Хто знав, що вони такі вперті? — виправдовувався Ярема, та миттєво замовк під гнівним поглядом Макара.

— Ти обіцяв, так бери їх тепер до свого війська!.. Так, хлопці?! — вигукнув Пилипенко, звертаючись до козаків.

У відповідь усі зареготали і стали викрикувати, щоб Ярема створював особисте військо по добуванню сала та ковбаси. Брати стояли, зніяковіло переминаючись з ноги на ногу, і коли до них нарешті підійшла мати, зняли торби з плечей і потягли до хати.

— Тепер віддай Денисові те сало з пшоном, що ти виманив у хлопців, і проси вибачення в господаря за клопіт! — твердо наказав Макар і, повернувшись до козаків, наказав виводити коней.

Андрій підштовхнув Ярему, і той, порившись у своєму мішку, дістав торбинку з пшоном та сало. Козаки, виводячи коней із сараю, підсміювалися, поглядаючи, як Ярема вибачається і віддає такі принадні харчі господареві. Денис, збагнувши, що сини його не йдуть до війська, обняв Ярему і став тикати це все добро козакові у мішок. Сльози радості капали з його очей...

Андрій із Яремою залишили дворище Дениса і, поквапливо сідаючи на коней, побачили, як двоє братів вийшли з хати і махали руками їм услід, прощаючись зі своєю надією стати козаками.

На третій день переходу, по обідній порі, військо втягувалось у Білу Церкву і, поділене на сотні, розтікалося по вуличках для перепочинку. Сотня Петра Гусака знайшла собі притулок неподалік від величного храму, що височів над містом. Вершники зупинялися та, схиляючи голови, молилися за