Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

п’єс І. К. Карпенка-Карого в 40—50-х роках були механічним повторенням видання 1936 р. За ним здійснювались переклади п’єс російською мовою.

Упорядник видання: Карпенко-Карий /. (Тобілевич /. К.). Твори. В 3-х т. К., 1960—1961 —Л. Ф. Стеценко в преамбулі до «Приміток» зазначав: «В даному виданні оригінальні п’єси подаються за збірником творів І. Карпенка-Карого «Драми і комедії» (1897—1905)» (т. І, с. 484) Це справді так, але й у цьому виданні не обійшлося без деяких купюр в окремих п’єсах.

Це видання лягло в основу й останнього упорядкованого П. М.ЧКІг-ричком і Л. Ф. Стеценком: Карпенко-Карий /. (Тобілевич /. К.). ТвОрй. В 3-х т. К-, 1985, яке, крім того, має і надто скупі примітки.

В основу даного видання вибраних п'єс І. К. Карпенка-Карого покладено прижиттєве п'ятитомне зібрання п’єс І. К. Карпенка-Карого «Драми і комедії» (1897—1905) без будь-яких купюр та замін слів і виразів.

БУРЛАКА Драма в 5 діях

Вперше надруковано в первісному варіанті під назвою «Чабан» в журн. «Зоря», Львів, 1895, № 18, с. 352—355; № 19, с. 369—372; Я? 20, с. 394—396; № 21, с. 412—414; №22, с. 430—432.

Другий варіант під назвою «Бурлака» опубліковано у вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 1, с. З—103.

Вперше виставлено «Товариством російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського» 15 червня 1897 р. в Кременчуці.

Наприкінці друкованого тексту другого варіанта позначено дату і місце написання твору: «1883, Єлисаветград». Очевидно, автор свідомо вдався до такоїі контамінації, оскільки істотної різниці між обома редакціями немає.

М. К- Садовський засвідчив, однак, більш ранішню дату написання твору: «Перша його п’єса «Чабан», яка тепер іде під назвою «Бурлака», була написана ще в 1882 р. і хоч посилалась до цензури, але була недозво-лена» (Садовський М. К. Мої театральні згадки.— «Літературно-науковий вісник», 1907, кн. 8-9, с. 193).

Михайло Карпович Тобілевич у своїх спогадах про старшого брата зазначив: «Уже до 1883 року він дещо перекладав, написав декілька невеликих оповідань і драму «Чабан»...» (Тобілевич М. Спомини про І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого).— «Рада», 1913, 3 (16) вересня).

Принаймні до вступу І. К. Тобілевича на професіональну сцену, тобто до початку жовтня 1883 р., п’єса була готова.

«За декілька днів перед нашим від’їздом з Єлисавета,— писала згодом С. В. Тобілевич,— сталась у нас в театрі дуже цікава подія, що викликала велике пожвавлення серед акторів і великий ентузіазм з боку Старицького: замість репетиції весь колектив нашої трупи прослухав нову п’єсу Карпенка-Карого. Він написав її ще до приїзду трупи в Єлисавет (до 29 вересня 1883 р.— Р. П.) і тільки перед від’їздом вирішив прочитати всьому акторському гуртку. Назва п’єси була «Чабан». [...] «Чабан» справив на присутніх велике враження [...]. Михайло Петрович (Старицький.— Р. П.) уже мріяв про те, щоб швидше поставити п’єсу. «Чабана», здається, було послано до цензури другого дня. Вже далеко пізніше я довідалась, що п’єсу не дозволили до постави, бо занадто вже темними барвами, на думку цензора, було змальовано в ній життя селян» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 104—105).

С. В. Тобілевич помилилася, припускаючи, що п’єсу «Чабан» було надіслано до цензури наступного дня після її прочитання на трупі. Це сталося тільки через півроку.

В українському відділі фонду цензурованих п’єс Ленінградської державної театральної бібліотеки ім. А. В. Луиачарського під № 49864 зберігається рукопис драми «Чабан», здійснений українським фонетичним правописом (Кулішівкою). На титульному аркуші написано: «Чабан. Драма в 5-ти діях. Сочинение Гната Карого». В дужках іншим чорнилом невідомою рукою дописано: «Н. К. Садовский». Тут же штемпель з вхідною датою: «29 май 1884», і цензорська резолюція: «К представленню признано неудобным. За цензора драматических сочинений В. Литвинов. 1! июля 1884». Наприкінці тексту: «Соч. Гната Карого» — і знову невідомою рукою дописано в дужках: «Н. К. Садовский».

Ця дописка була не випадковою, бо саме М. К- Садовський надіслав п’єсу до-цензури. До таких заходів І. К- Тобілевич вдався, мабуть, з тих міркувань, що йому як людині «иеблагонадійній», підлеглій гласному наглядові поліції, непевно було від власного імені подавати до цензури свою п’єсу.

У ЦДІА СРСР у Ленінграді зберігаються документи, які прояснюють цензурну історію драми «Чабан». Перший з них — це відношення Головного управління в справах друку Міністерства внутрішніх справ від 6 червня

1884 р. за № 2267 такого змісту: «С.-Пстсрбургскому цензурному комитету. Главное управление но делам печати, препровождая при сем пьесу на малорусском наречии под заглавием «Чабан», просит С.-Петербургский цензурный комитет поручить одному из цензоров, знающему малорусское наречие, рассмотреть эту льесу в цензурном отношении и доставить по ней заключение с объяснением, в какой степени она удобна к постановке на сцене» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, он. 3, 1884 р., сгір. 3, арк. 83).

Таким знавцем української мови виявився відомий цензор О. Н. Фрей-ман. Ось його висновок, затверджений на засіданні Санкт-Петербурзького цензурного комітету 4 липня 1884 р.:

«По рассмотрению драмы «Чабан» я нахожу, что содержанием своим она производит весьма тяжелое впечатление. Изображенное в ней безотрадное положение сельского люда, до крайности приниженного и развращенного, безнаказанно обкрадываемого и обезличенного, служит как бы живым протестом на несостоятельность нынешних мероприятий как к поднятию уровня развития народа в нравственном и умственном отношении, так и к искоренению всевозможных злоупотреблений, подтачивающих общественное благосостояние.

Ввиду вредной тенденции, последствием которой легко может быть волнение умов, и вообще несоответствия названной пьесы требованиям цензурных правил, так как в ней обличаются сельские власти в совершенных над поселянами последствиях, я полагал бы: недозволить ее к напечатанию и признать неудобною к постановке на сцене, о чем и имею честь доложить комитету для представления Гл[авному] упр [авлению] по д[елам] п[ечати]» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, он. 3, 1884 р., спр. 3, арк. 92).

На підставі цієї рецензії С. Петербурзький цензурний комітет дав негативну відповідь Головному управлінню в справах друку, останнє, очевидно, 'повідомило М. К. Садовського про заборону п’єси (документ цей невідомий). У свою чергу М. К. Садовський мав повідомити про наслідки справи справжнього автора, який відбував заслання. Принаймні в серпні 1884 р., коли І. К. Тобілевича відвідав М. П. Старицький, у розмові про цензурні утиски щодо української драматургії «Іван'Карпович сказав, що і його «Чабана» цензура не дозволила» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 195). М. П. Старицький заохочував І. К. Тобілевича продовжувати працю на драматургічній ниві: «Ваш «Чабан» показав нам наочно, що у вас великий драматургічний талант. Така ясність сюжетної лінії, нічого зайвого, а до того ви