Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

- Була б моя воля, я б уже давно кишки випустив цьому негіднику! - вилаявся Бруно. - Мабуть, справа не тільки в тобі, Радо! Ах, підлий негідник,  спочатку прикинувся доброзичливим, а сам роздумував, як нас убити!

- Потрібно терміново повертатися до герцогства, а не чекати, поки нас уб'ють! - сказала Ніоба, стиснувши пальцями скроны. Було видно, що вона стримує себе, щоб не обсипати прокльонами. – За двадцять років служби всяке бувало, але щоб таке! Навіщо ми тільки погодилися змінити країну служби! П’ять років на материку Барбава були майже ідеальними!

– Нам не можна у Зарганс! Потрібно допомогти Шахрії! Я впевнена, що вона буде на нашому боці! – заперечила Рада.

- І що ти пропонуєш? – поцікавився Бруно, зсунувши брови.

– Те, що хотіла зробити Шахрія! Потрібно вбити султана! Нам у цьому допоможе лише Долунай! – відповіла Рада.

- Ти думаєш, нам допоможе привид? – скептично глянув на неї Бруно. - Це через неї у нас неприємності! Не з'явився б цей кубок, ми встигли б спокійно поїхати!

- Ти хоч розумієш, що кажеш? – зиркнула на нього Ніоба. - Султан порушив усі правила пристойності, і закон, який забороняє завдавати шкоди послам! Адже кубок піднесла не Рада, а Шахрія! Ми у цьому не винні!

Бруно довелося погодитися з нею.

– І як ми виберемося за місто? Варта на воротах нас не пропустить! – Альбрехт, ще з ночі думав над тим, як їм покинути палац. До того моменту він не був впевнений, що зможе когось вбити. Навіть карателів. Для нього нестерпно позбавити когось життя. Але ця ніч щось у ньому змінила. Він досі був прибічником мирний переговорів, але тепер меч у руці тримав міцніше.

- У мене в сумці лежить чарівний килим, який зіткали для нас служниці Долунай! Потрібно сходити до моєї кімнати, знайти його! Навряд чи слуги султана його знайшли, адже килим зачарований! – запропонувала Рада.

- І все ж таки ризиковану гру ми затіяли! – зітхнула Ніоба. - Потрібно зібрати речі, про всяк випадок!

Ніоба та Рада пішли до своєї кімнати, що була наприкінці коридору, а Альбрехт та Бруно залишилися збирати речі.

Чарівниці, коли увійшли до відведених ним покоїв, охнули - двері були покриті глибокими тріщинами від ударів шаблею, де-не-де зяяла дірка. У самій кімнаті чинився безлад, речі були розкидані, все вивернуто на підлогу.

У цьому хаосі Рада довго не могла відшукати свою сумку. Порившись у ній, вона знайшла там килим у зменшеному вигляді. Напевно, ті, хто влаштував цей безлад, прийняли його за звичайну хустку.

Знайшовши свої речі, дівчина почекала, поки збереться Ніоба, і вони разом повернулися до Альбрехта і Бруно.

- Бачили б ви, що там відбувається! Потрібно негайно летіти до Долунай! – сказала Рада. Але відразу згадала, що зараз ранок, а привид з'являється лише вночі.

Підійшовши до вікна, вона глянула на небо. На щастя, було добре видно повний місяць, а це означає, що вони зможуть зустрітися з Долунай і так.

- Альбрехт, у тебе є ще те зілля, яке зачиняє двері? – поцікавилася Рада. Хлопець, порившись у сумці, кивнув.

Дівчина попросила його побризкати зіллям на двері, а сама відчинила вікно. Воно було досить широким, щоб міг вилетіти чарівний килим. Коли Альбрехт повернувся до решти, Рада наказала килиму зробитися більшим, щоб помістилися всі.

Обережно залізши на нього, четверо магів акуратно, щоб не вдаритися головою об віконну раму, вилетіли з кімнати. Ніоба схопилася за руку чоловіка та заплющила очі, як тільки вони відірвалися від землі.

Магія зробила свою справу - вони стали невидимими.