Катерина Мединська - Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська

Я не можу наражати тебе і нашої дитини на таку небезпеку.

Заради тебе я піду на будь-що!

А це означає, що люди, які прийшли в мій дім із погрозами, можуть отримати владу наді мною, впливати на мої рішення. Я стану слабким та вразливим. Одного разу я не зміг захистити близьку мені людину і більше робити таку помилку не збираюся. Мої люди відвезуть тебе подалі від мене. Сховають. У свою чергу, я не шукатиму з тобою зустрічі доти, доки не буду впевнений, що це безпечно для тебе та дитини.

Прошу, пробач мені за те, що втягнув тебе у все це. Я страшенно помилявся, вважаючи, що можу дозволити собі мати сім'ю. Я не маю права відбирати у тебе свободу і не смію утримувати порожніми обіцянками. Ти можеш жити так, як забажаєш».

Його слова викликали у Тіни внутрішній протест, сльози заливали очі, зморгнувши їх, вона стиснула зуби.

– Ні, – видихнула вона майже беззвучно. – Я не стану нікого боятися…

Згаслим поглядом вона подивилася у вікно і раптом побачила, як інший автомобіль, на великій швидкості минаючи перехрестя на червоне світло, мчить у кузов їхнього автомобіля. Наступної миті Тіна відчула удар від сильного зіткнення двох автомобілів. Вона не встигла нічого зрозуміти, на всі боки полетіли шибки, спрацювала подушка безпеки, але потім був ще один удар – і вона відразу відключилася.

Тіна прийшла до тями через деякий час, коли незнайомий чоловік витягував її із салону автомобіля. Водій та охоронець були мертві. Вона з жахом зрозуміла, що причиною смерті була аварія. Їх застрелили.

Чи то від наслідків удару, чи то від шоку, але вона не могла поворухнутися, тільки відчувала слабкість у всьому тілі. Вона все чітко усвідомлювала, але її тіло слабшало з кожною секундою.

– Ти зробив їй укол? – Почула вона голос ще одного чоловіка.

– Так, щойно, – відповів інший.

– Тоді чому вона дивиться на тебе?

– Можливо, через адреналін. Незабаром відключиться, не хвилюйся.

Тіна відчувала себе невагомою, наче пливла в повітрі, відчуваючи байдужість, що отупляла, до всього, що бачила. Туман розстилався над величезним полем, що тяглося до горизонту, а над ним заграли перші набираючі силу промені сонця, що сходило. Неймовірно гарне видовище.

Може, їй сниться сон? Ще один жах, у якому чоловік зі шрамом знову всіх нещадно розстрілює. Чоловік, який тримав її на руках, теж упав на землю і більше не ворухнувся. Він був мертвий. Чоловік із шрамом схилився над нею, а потім підхопив на руки. Повіки Тіни стали важкими, очі самі заплющилися, вона поринула в абсолютну пітьму.

Герард був дуже незадоволений собою. Він запізнився, і Тіні встигли вколоти снодійне, внаслідок чого дівчина проспала більшу частину того часу, що в нього залишалося. Настав вечір, і Герард почав нервувати, що не встигне зробити те, що плпнував.

У результаті він почав старанно будити її. Він періодично тряс її тіло, яке обм'якло, як у ляльки. Нарешті вона розплющила очі, але дивилася на нього, ніби була дуже п'яна, і щось безладно бурмотіла.

Тіна прокинулася від грубих поштовхів та гучних окриків чоловіка. Чиїсь сильні руки жорстко стискали її плечі. Вона знаходилася в невеликій кімнаті, залитій електричним світлом, яке сліпило їй очі. Дівчина знову втомлено зімкнула повіки. Їй хотілося спати. Але хтось поруч уперто твердив:

– Прокинься ж… Прокинься!

Крізь напівприкриті повіки Тіна побачила свого мучителя.

– Ти вбив мого батька, – невиразно прошепотіла вона, не маючи сили набільше.

Герард розумів, що після глибокого сну під дією транквілізатору, стан у дівчини, досі був тяжкий. Вона була дезорієнтована.

– Так! Це я зробив. Застрелив його! – Він навмисне вимовив це злим тоном і досить голосно.

Цілком несподівано рука дівчини піднялася в повітря і заліпила йому ляпас. Рух був слабкий і розмазаний, але сам факт войовничого настрою Тіни свідчив про те, що вона поборола свій сонний стан.

Зрозумівши, що дівчина має намір битися з ним, Герард схопив обидві її руки і притиснув їх до диванчика, на якому та лежала. Тіна спробувала підвестися, але, слабка і знесилена, вона завмерла, а її погляд став осмисленим і настороженим.

– Хто ти? І що тобі від мене треба? – Прошепотіла вона, втративши будь-яку можливість поворухнутися.

– Я не завдам тобі шкоди, – запевнив він її. – У нас мало часу. Ти маєш уважно мене вислухати.

Її губи тремтіли, вона вся тремтіла як звір, сльози стояли в очах, але вона з викликом дивилася на нього, задихаючись від безсильного гніву.

– Води. Я хочу пити, – попросила вона, і Герард, гідно оцінивши її хитрощі, підвівся з ліжка.

Він дав їй пару хвилин на те, щоб остаточно прийти до тями. А потім подав їй склянку води, яку вона неквапливо випила.

– Тобі краще? – Запитав він безпристрасним голосом.

– Так, мені краще, – збрехала Тіна.

Її голова розколювалася, а все тіло нило від болю. Їй було страшно!

– Добре. Тому що ти проспала майже увесь день, а це означає, що у нас не залишилося часу навіть для того, щоб порозумітися.