Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Асистент промовив:

— Десять хвилин. Цілі різні, всі в Північній Кореї.

Коли це правда, як поведуться присутні? Американці вже потопили авіаносець, убивши дві з половиною тисячі китайських моряків, а зараз збиралися перетворити половину Північної Кореї, єдиного військового союзника Китаю, на радіоактивний попіл. Кай знав, що його батько й решта старих комуністів не подарують такого приниження давньому ворогу. Їхня гордість за себе та вітчизну цього не дозволить. Вони вимагатимуть ядерного удару по США. І хоч прекрасно усвідомлюють наслідки, наполягатимуть на ньому.

— П’ять хвилин. Усі цілі — на півночі та сході Кореї, за межами Пхеньяна та решти території, окупованої південнокорейськими силами.

Після такого Каєві та Кон Джао буде складно стримати генерала Хвана і Чан Дзяньдзюня. Та останнє слово завжди за президентом Ченем, і Кай відчував, що той діятиме помірковано. Ймовірно...

— Одна хвилина.

Кай дивився на супутниковий знімок Північної Кореї. Його сповнювало відчуття трагедії від усвідомлення своєї безпорадності.

Радар показав, що ракети з проміжком кілька секунд завдали удару по всій північно-східній чверті Корейського півострова. За підрахунками Кая, на тій території містилося одинадцять ядерних баз, і президентка Ґрін, схоже, атакувала кожну з них.

Те саме зображення було навіть красномовніше на знімку з інфрачервоного супутника.

Чан Дзяньдзюнь підвівся.

— Товаришу президенте, дозвольте висловитися як голові Комісії з нацбезпеки.

— Кажіть.

— Наша відповідь повинна бути рішуча, ми маємо завдати США реальної шкоди, та, найголовніше, пропорційно їхнім діям. Пропоную поцілити трьома ядерними ударами по американських ядерних базах поза межами основної території Сполучених Штатів: на Алясці, Гаваях та Ґуамі.

Чень похитав головою.

— Однієї має бути достатньо. Одна ціль — одна ракета. Звісно, якщо ми взагалі на це підемо.

Втрутився Кон Джао:

— Ми завжди казали, що не застосуємо ядерної зброї першими.

Дзяньдзюнь відповів:

— А ми й не будемо першими. Якщо зробимо те, що пропоную я, станемо третіми. Першими були північнокорейські ультранаціоналісти, другими — США.

— Чан Дзяньдзюню, дякую.

Президент Чень повернув голову до Кая, вочевидь бажаючи вислухати його аргументи проти такого кроку.

Кай опинився в прямому публічному конфлікті з батьком.

— По-перше, слід зауважити, що під час американської агресії проти нас — затоплення «Фудзяня» — не застосовували ядерної зброї.

— Це важливо, — погодився Чень.

Кай збадьорився. Очевидно, президент підгримував стримані кроки.

— По-друге, американці атакували ядерною зброєю не нас, і навіть не наших союзників у Північній Кореї, а заколотників, яким Китайська Народна Республіка нічим не зобов’язана. Можна навіть сказати, що президентка Ґрін зробила послугу нам і всьому світові, знищивши небезпечну групу узурпаторів, які мало не розпочали ядерної війни.

Асистент шепнув щось на вухо міністрові закордонних справ Ву Баю, і той сердито скривився.

— Голова адміністрації Гонконгу зрадив нас, — протягнув він похмуро, — і звернувся з офіційно вимогою до китайської армії негайно прибрати своїх дванадцять тисяч військовослужбовців. Побоюються, що через цей гарнізон Гонконг може стати ціллю для ядерного удару. — Витримавши паузу, додав: — Заяву він зробив публічно.

Хван розчервонівся.

— Зрадник!

Президент Чень сердито промовив:

— Я думав, у нас усе під контролем! Ми призначили його на посаду, бо він був відданий партії.

«Ти посадив свою маріонетку, навіть не замислившись, що вона може вкусити», — подумав Кай.

— От бачите! — підхопив Хван. — Спочатку бунтує Тайвань, а за ним — Гонконг. Я ж попереджав, що виявляти слабкість неприпустимо!

Заговорив Фу Чую, Каєвий керівник:

— Мені шкода доповнювати погані новини ще гіршими, але я щойно отримав повідомлення від віцеміністра з внутрішньої розвідки. Вам варто це почути. Схоже, у нас проблеми в Сіньдзяні.

Це був великий пустельний регіон на заході Китаю, більшість населення його становили мусульмани, серед яких жеврів рух за незалежність.

— Сепаратисти взяли під контроль аеропорт «Дівопу» й штаб Комуністичної партії в Урумчі, столиці регіону. Вони заявляють, що Сіньдзян тепер — незалежна держава, Східний Туркестан, яка зберігатиме нейтралітет у нинішньому ядерному конфлікті.

Кай не думав, що переворот протриває більш як пів години. Армія знищить сіньдзянських сепаратистів, як зграя вовків — отару овець. Одначе в такі часи навіть це сміховинне заворушення було тяжким ударом по гордості Китаю.

Напруженість ситуації одразу ж підтвердив генерал Хван.

— Безперечно, це прояв реакційного імперіалізму! — випалив він. — Подивіться лишень на події останніх двох місяців. Північна Корея, Судан, Південнокитайське море, острови Дяою, Тайвань, а тепер ще й Гонконг та Сіньдзян. Нас убивають, завдаючи тисячу дрібних поранень. Це цілеспрямована кампанія на позбавлення Китаю територій шматочок за шматочком, за якою стоїть Америка! Треба негайно це зупинити. Нехай США поплатяться за свою агресію, інакше не заспокояться, допоки Китай не перетвориться на запопадливу колонію, якою був ще століття тому. Обмежений ядерний удар — єдиний вихід із цього становища.

Президент Чень відповів:

— Справи не аж так кепські. Розумію, це цілком реально, але наразі варто спробувати менш апокаліптичні методи.

Краєм ока Кай помітив, як батько та генерал Хван перезирнулися. «Зрозуміло, їм не подобається програвати суперечку», — подумав він.

Раптом Дзяньдзюнь підвівся, пробурмотів щось про поклик природи й вийшов.

Це було дивно. Кай знав, що батько не мав проблем із сечовим міхуром, поширених серед літніх людей. Дзяньдзюнь ніколи не розповідав про свої хвороби, але мати тримала його в курсі. Вочевидь з’явилася вагома причина вийти під час такої важливої наради. Невже він занедужав? Старий був справжнім динозавром, але Кай однаково його любив.

Чень сказав:

— Генерале Хване, прошу розпочати підготовку Народно-визвольної армії до входження в Гонконг і силового захоплення там влади.

Хван хотів не цього, та це вже було краще, ніж нічого, тож він погодився не вагаючись.

Кай помітив, що в залу зайшов Ван Цінлі, голова президентської охорони. Попри те, що був прибічником Хвана та Дзяньдзюня, вдягався він, одначе, краще, і нерідко його приймали за того, кого мав охороняти. Тепер Цінлі підійнявся на подіум і зашепотів щось у вухо Ченеві.

Каю це не сподобалося. Щось відбувається. Спочатку Дзяньдзюнь пішов, тепер з’явився Ван. Збіг?

Кай зиркнув на свого союзника, Кон Джао. Той насупився. Отже, він теж нервує.

Тоді перевів погляд на президента. Слухаючи Вана, Чень спочатку сполохався, далі занепокоївся, а тоді й зовсім зблід. Він був шокований.

Уже всі присутні розуміли: щось діється. Дискусія припинилася, і всі мовчки чекали, що буде далі.

Фу Чую, міністр державної безпеки й безпосередній керівник Кая, підвівся.

— Даруйте, товариші, але я повинен перервати нараду. Мушу