Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

найближчим від Чикаґо канадським містом, та навіть до нього налічувалося майже п’ятсот кілометрів. Полін здогадалася: батьки думають, що в Штатах небезпечно. Відчула розпач, та винуватити їх не могла. Вона й сама втратила віру в те, що зможе захистити їх та мільйони інших американців.

Однак шанс на порятунок усе ще був. Сказала:

— Мамо, будь ласка, подзвони мені, коли доїдете. Одразу ж.

— Добре, люба. Сподіваюся, тобі вдасться все владнати.

— Спробую. Люблю тебе, мамо.

— І ми тебе любимо.

Полін поклала слухавку, і Білл Шнайдер сказав:

— Інфрачервоні супутники попереджають про ракетну небезпеку.

— Звідки?

— Зачекайте... З Північної Кореї.

Її серце завмерло.

Ґас, що сидів біля Полін, промовив:

— Подивіться на радар.

Полін побачила червону лінію.

— Ракета одна, — мовила вона.

Білл був у навушниках, через які мав постійний зв’язок із Пентагоном. Промовив:

— Летить вона не на Сеул: занадто високо.

Полін запитала:

— Куди ж тоді?

— Траєкторію обчислюють, секунду... Бусан.

Це було друге за величиною південнокорейське місто, великий порт на південному узбережжі з населенням вісім мільйонів. Полін поклала голову на руки.

Озвався Луїс:

— Цього не сталося б, якби ми бомбардували Йонджодон ще годину тому.

Тут Полін урвався терпець.

— Луїсе, якщо все, що ви можете сказати, це «а я ж попереджав», ліпше замовкніть узагалі.

Шокований, сердитий, Луїс зблід і притих.

Не звертаючись ні до кого конкретно, Полін промовила:

— Подивімося супутниковий знімок міста.

Один з асистентів відповів:

— Там зібралися хмари, але видно все одно добре.

Зображення вивели на екран, і Полін почала його розглядати. Побачила дельту річки, широке залізничне полотно, великий порт. Пригадала свій візит у Бусан, ще коли була конгресменкою. Її там прийняли дуже гостинно й подарували традиційну червоно-золоту шаль, яку вона носила й досі.

Білл сказав:

— Радар підтверджує, що ракета лише одна.

— Є відео?

На одному з екранів з’явилося зображення міста вдалині. За тим, як піднімалась і опускалася камера, було зрозуміло, що знімають із корабля. Додався звук: почулося гудіння потужного двигуна, плюскіт хвиль і спокійна бесіда двох чоловіків, які вочевидь не здогадувалися про те, що зараз відбудеться.

Зненацька над доком спалахнула жовтогаряча куля. Люди біля камери вражено вигукнули. Куля перетворилася на стовп диму, з якого виросла грибоподібна хмара.

Полін хотілося заплющити очі, та вона не могла.

«Вісім мільйонів людей», — подумала вона. Одні загинули миттєво, інші зазнали страшних поранень, багатьох отруїла радіація. Корейці, американці та люди інших національностей, що були в портовому місті. .. Луїс мав рацію: вона могла зупинити це, але не наважилася. Удруге такої помилки не зробить.

Корабель накрила ударна хвиля, і на екрані спочатку з’явилася палуба, тоді небо, а далі — просто темрява. Полін сподівалася, що моряк, який усе це знімав, вижив. Промовила:

— Білле, попросіть у Пентагону підтвердження, що це був ядерний вибух.

— Слухаюсь, мем.

Сама вона в тому не сумнівалася, але це мали перевірити детекторами радіонуклідів. Для того, що Полін збиралася зробити, докази ніколи не будуть зайвими.

Генерал Пак ударив уже вдруге. Більше неприпустимо вдавати, ніби ядерної війни вдасться уникнути. Вона єдина у світі могла не дати йому зробити це втретє. Сказала:

— Чессе, як завгодно, але передайте президентові Ченеві, що США знищать усі ядерні бази Північної Кореї, але на Китай нападати не збираються.

— Так, мем.

Полін дістала з кишені Бісквіт. Скрутила пластмасову коробку, ламаючи пломбування, і вийняла картку, що лежала всередині.

Усі присутні стежили за нею в цілковитій тиші.

Білл промовив:

— Є підтвердження. Удар був ядерний.

Зникла остання крихта надії, яку ще плекала Полін. Вона сказала:

— Зв’яжіться з Командним пунктом.

Задзвонив її телефон, вона взяла слухавку, голос промовив:

— Пані президентко, говорить генерал Еверс із Командного пункту Пентагону.

Вона відповіла:

— Генерале, згідно з моїм розпорядженням, ви націлили ядерні ракети на всі військові бази Північної Кореї, захоплені повстанцями?

— Так, мем.

— Зараз я назву вам код підтвердження. Якщо він правильний, віддайте наказ запускати ракети.

— Так, мем.

Поглянувши на картку, вона зачитала код:

— «Оскар, листопад, три, сім, три». Повторюю: «Оскар, листопад, три, сім, три».

— Дякую, пані президентко, код правильний. Віддаю наказ на пуск.

Полін поклала слухавку. З тяжким серцем промовила:

— Я це зробила.

* * *

У Джуннаньхаї дивилися на зображення з радара, що показував, як у небо над Америкою, ніби зграя гусей у теплі краї, підіймаються ракети. Чень наказав:

— Запустити масовану кібератаку на всі американські комунікації.

Це була звична справа. Кай знав, що в кращому разі напад матиме лише частковий успіх. Американці підготувалися до кібервійни незгірш од китайців, і обидві сторони мали розроблені плани для контрудару. Атака не завдасть критичної шкоди.

Фу Чую запитав:

— А де решта ракет? Я бачу лише двадцять-тридцять.

Кон Джао відповів:

— Схоже, удар обмежений. Вони не хочуть починати повномасштаб-ної ядерної війни. Це означає, що їхня ціль, найімовірніше, не Китай.

Хван промовив:

— Цього ми не знаємо напевне. Не варто ризикувати й тягнути, допоки стане запізно.

Кон відповів:

— Скоро побачимо. Поки що ціль може бути де завгодно — від В’єтнаму до Сибіру.

Кай бачив на екрані, що ракети пролітають уже над Канадою. Гукнув:

— Хто-небудь, дайте розрахунковий час удару!

Асистент промовив:

— Двадцять дві хвилини. Ціль не в Сибіру. Ракети летять значно південніше.

Кай зрозумів, що ціллю може бути навіть будівля, в якій він оце сидить. Оперативний штаб був готовий до всього, крім прямого влучання ядерної бомби. Якщо американські ракети досить точні, він загине за двадцять дві хвилини.

Уже навіть менше.

Захотілося подзвонити Тін, але він стримався.

Ракети пролітали над океаном.

— П’ятнадцять хвилин, — промовив асистент. — Ціль — точно не В’єтнам. Це або Корея, або Китай.

Кай був упевнений, що ракети летять на Корею. Він не просто здогадувався. З боку президентки Ґрін було б дурістю бити по Китаю якимись тридцятьма ракетами. Адже так не завдати нищівної шкоди, а китайці дадуть відповідь усім, що мають, зруйнувавши більшу частину американської військової інфраструктури ще до того, як її встигнуть перевести в бойову готовність. До того ж Сеул і Бусан бомбардував не Китай, а генерал Пак.

Міністр закордонних справ Ву Бай сказав:

— Я отримав офіційне звернення від Білого дому, в якому йдеться, що вони завдають удару лише по ядерних об’єктах Північної Кореї.

Хван відповів:

— Це може