Стівен Кінг - Сплячі красуні

вірила, що Френк здатний змінитися. Така його чоловіча природа. Але він змінив її. Інколи вона думала, що Френк зведе її з розуму. Для нього вона була причепою, пригоничкою, дратівною тривожною сиреною, якою завершувався кожний день. Вона була в жаху, як Френк не помічає весь той вантаж її обов’язків. Чи він дійсно вважав, що вона отримує задоволення від того, що мусить йому нагадувати, щоб сплатив рахунки, розклав по місцях речі, тримав свій норов на припоні? Вона була впевнена, що саме так він і думав. Ілейн не сліпа, вона розуміла, що її чоловік — незгідлива особистість. Адже він її не розумів зовсім.

Вона мусила діяти заради Нани і заради всіх інших. Це те, що чітко прояснилося серед цього дня, особливо тоді, коли Тіффані Джонс помирала в тій їдальні, віддаючи останні сили свого бідного, зруйнованого життя, щоб могло жити її дитя.

Є тут жінки, які захочуть повернутися. Не більшість, Ілейн хотілось вірити, що більшість тутешніх жінок не такі божевільні, не такі мазохістки, але хіба вона може таким ризикувати?

Хіба може вона, коли її рідна Нана, яка щулилася, ховаючись у собі, щоразу, як її батько піднімав голос…

«Припини про це думати, — наказала вона собі. — Зосередься на своїй справі».

Червона стрічка означає дешевий гас, і, мабуть, від нього їй користі не більше, ніж від того бензину, якого повно по місту на різних автозаправках. У гасі під червоною стрічкою, якщо він старий, можна гасити запалені сірники. А от ті сині стрічки означають, що там гас зі стабілізатором, і цей сорт може зберігати свою горючість десять років чи й довше.

Нехай Дерево, яке вони знайшли цього дня, може бути дивовижним, але однаково воно дерево, а дерева горять. Звісно, там ще є той тигр, не забуваймо, але вона має зброю. Відігнати його, налякавши, застрелити, якщо буде необхідно. (Вона вміла стріляти; батько її колись навчив.) Ці думки можуть бути зайвою засторогою. Лайла назвала того тигра й лиса емісарами, й Ілейн це здавалося правильним. Вона гадала, що тигр не намагатиметься її зупинити, що те Дерево фактично не охороняється.

Якщо це двері, вони мусять бути замкненими назавжди.

Колись Нана все зрозуміє і подякує своїй матері за те, що вона правильно вчинила.

9

Лайла спала, але прокинулася невдовзі по п’ятій, коли новий день був лише плохенькою смужкою світла на східному обрії. Піднявшись, вона скористалася нічним горщиком. (Водогін з’явився в Дулінгу, але він поки ще не дійшов до цього будинку на Сейнт-Джордж. «Ще тиждень або два», — запевняла їх Магда.) Лайла зважала, чи не повернутися їй до ліжка, але зрозуміла, що буде лише перекидатися з боку на бік і думати, як Тіффані — попелясто-сіра наприкінці — востаннє знепритомніла, так і тримаючи свою новонароджену дитину на руках, Ендрю Джонса, чиєю єдиною спадщиною буде скріплена степлером книжечка рукописних аркушів.

Лайла одяглася і вийшла надвір. Вона не мала якоїсь конкретної мети, але не особливо здивувалася, побачивши перед собою потрощену руїну муніципалітету; більшу частину свого дорослого життя вона провела, працюючи тут. Це був свого роду магнітний полюс, хоча насправді там не залишилося нічого такого, на що варто було б подивитися. Якась пожежа призвела до цієї руйнації — можливо, вдарила блискавка або замкнуло електрику. Той бік будівлі, де колись містився кабінет Лайли, перетворився на чорні уламки, роками вітри проміталися крізь розбиті стіни і вікна, роблячи свою справу з іншою половиною, розм’якшуючи гіпсокартон для плісняви, наносячи сміття, яке шарами вкривало підлогу.

Тому Лайла здивувалася, побачивши, що хтось сидить там на гранітних сходах. Ці сходи залишилися, мабуть, єдиним, за чим ще вгадувалася стара будівля.

Коли Лайла наблизилася, та постать підвелася й рушила до неї.

— Лайло?

Сповнений непевності і задавлений нещодавно пролитими сльозами голос був знайомим.

— Лайло, це ви?

Тепер нові жінки з’являлися дуже зрідка, і якщо ця буде останньою, то кращої годі й бажати. Лайла підбігла до неї, обійняла і розцілувала в обидві щоки.

— Лінні! О Боже, як я рада тебе бачити!

Лінні Марс обняла її навзаєм з панічною силою, та потім відтулилася, щоб роздивитися Лайлине обличчя. Упевнитися. Лайлі це було цілком зрозуміло, тому вона стояла нерухомо. Але Лінні усміхалася і сльози в неї на щоках були гарними. Лайлі подумалося, що це так, немов якісь небесні терези врівноважилися — з одного боку відхід Тіффані, а з іншого — прибуття Лінні.

— Ти довго тут сидиш? — нарешті запитала Лайла.

— Я не знаю, — сказала Лінні. — Годину чи, може, дві. Я бачила, як заходив місяць. Я… я не знала, куди мені піти. Я сиділа в офісі, дивилася в ноутбук, а потім… як я тут опинилася? Де це?

— Це складно, — відповіла Лайла і, підводячи Лінні назад до сходів, раптом уторопала, що жінки вельми часто кажуть ці слова, а чоловіки майже ніколи.

— У певному сенсі ти й досі в офісі, тільки лежиш у коконі. Чи то ми так думаємо принаймні.

— Ми мертві? Привиди? Ви це говорите?

— Ні. Це реальне місце.

Лайла не була впевнена в цьому спочатку, але тепер цілком. Що ближче пізнаєш, то менше (або ні) захвату, але, напевне, більше віри.

— Скільки ви вже тут?

— Місяців вісім. Можливо, більше. Час рухається швидше по цей бік того… ну, чогось того, поза чим ми зараз. Гадаю, що по той бік — там, звідки ти прийшла — ще й повного тижня не минуло відтоді, як почалася Аврора, правильно?

— П’ять днів, я гадаю.

Лінні знову сіла.

Лайла почувалася жінкою, яка довго живе за кордоном і спрагла новин з батьківщини.

— Розкажи мені, що відбувається в Дулінгу.

Лінні скоса глянула на Лайлу і махнула рукою в бік вулиці.

— Але ж це і є Дулінг, хіба не так? Тільки вигляд має якийсь порепаний.

— Ми над цим працюємо, — сказала Лайла. — Розкажи мені, що відбувалося, коли ти ще була там. Чи балакала ти з Клінтом? Ти що-небудь знаєш про Джареда?

Це було малоймовірно, але вона мусила спитати.

— Багато я розповісти не можу, — сказала Лінні. — Бо останні два дні я тільки про те й думала, щоб не заснути. Весь час приймала ті наркотики з комори речових доказів — ті, що з рейду на братів Ґрайнерів, — але під кінець вони вже майже зовсім не діяли. А ще відбувалися дивні речі. Люди приходили і йшли. Кричали. За начальника хтось новий. Здається, його звуть Дейв.

— Який ще Дейв?

Єдино так змогла утриматись