Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

З даху нічого не стирчало, не зафіксуєш нічого, тому комусь треба буде тримати мотузку. Мілана зразу сказала, що не витримає Степана та й лазити вона все ж вміє добре. Хлопець бережно обмотав дівчину мотузкою, вона довершила вузлом. Робили все без розмов та й хотілось в такий мороз все зробити швидше. Мілана подивилась вниз, на землю, присвиснула та зітхнула. Місяць добре освітлював все навколо. Падати не далеко, але дуже того не хотілося б.

Розвернулась спиною та почала злазити з даху. Уперлась ногами об стіну та відвела спину. Степан тримав мотузку, розставивши ноги, фіксуючи себе на даху. Мілана почала крок за кроком спускатись вниз. Ще мить, очі Степана зникли за стіною. Ще трохи та дівчині відкрились великі вікна кімнати директора. На мить вона зупинилась та придивилась в темряву кабінету. Наче, нікого не було. Ще декілька кроків та вона опинилась на карнизі. Той не тремтів, не прогинався, був міцний.

Мілана присіла, та з внутрішньої кишені дістала свій ножик. Розклала його та просунула в віконну раму. Всією силою надавила на ніж, почулось як всередині щось хруснуло. Ще трохи, й вікно піддалось. Ватажок смикнула вікно пальцями, але нажаль щось ще заважало. Встромила ніж знову, покрутила, знову натиснула всією вагою. Ще хруст, вікно різко відкрилось та так, що Мілана ледь втрималась та не полетіла вниз, на землю.

Схопившись за вікно, притулилась до нього та почекала, коли серце перестане так сильно калатати. Випрямившись, просунулась до кімнати та стрибнула на підлогу. Вітру в кімнаті не було, тому хвилину дівчина стояла з закритими очима, відпочиваючи від постійного гулу. Відкрила очі та подивилась на горщик. Квітка пасифлори була і дивна, і чарівна. Вуса, що росли поряд з листям, тремтіли від подиху з відкритого вікна. Декілька пелюсток самої квітки впало на землю. Плід, що так нагадував каштан, міцно тримався за стовбур.

Придивившись, Мілана помітила, що плід почав розкриватись. Понюхала його та відчула терпкий солодкий запах. Зразу згадала Микиту, що був головним садоводом Замку Вітрів. Якщо запах солодкий, то фрукт стиглий. Тому, плід пасифлори був точно стиглим.

Я знав, що ти прийдеш, - несподівано сказав Рома, вийшовши з тіні від шафи.

Мілана підскочила від несподіванки, трохи заціпивши горщик. Той захитався, але залишився на підвіконні. Дівчина розвернулась та подивилась на ватажка Легіону, стала в стойку карате-до, якій навчив Юра. Мілана швидко оглянула кімнату, та знову подивилась на Рому.

Ні, Маші тут немає, - хлопець розгледів погляд дівчини, - та й можеш не перейматись, я не збираюсь на тебе кидатись. Ти ще чай мені запропонуй, - фиркнула Мілана, не опускаючи руки, - мені тепер здається, що ви з Машею взагалі ніколи не кажете правди. Можливо й так, - Рома підняв плаче та сумно всміхнувся, - але ти собі не уявляєш як добре бути володарем світу, - дівчина підняла брови від здивування, - ми єдині, кому тринадцять років. Ви всі маєте поклонятися нам. Тепер я розумію, чому ви себе ведете як останні пихаті кретини, - кинула дівчина, не відриваючи погляду від хлопця, - вирішили, що ви тут головні? Але ти маєш розуміти, що комусь з Легіону теж виповниться тринадцять років. Що тоді? Тоді буде нещасний випадок, - знову всміхнувся Рома, - вже декілька місяців назад, хлопець на ім’я Назар відсвяткував свій день народження та отримав чарівну ягідку, від якої не заснув. – ватажок розвів руки в сторону, - та коли він через декілька днів пішов до гіпермаркету, натрапив на зграю собак. Діти відбились, але хлопця добряче покусали. За кілька днів він помер.

Мілана широко відкрила очі та трохи опустила руки. «Як помер?» - подумала ватажок племені Вітрів, та запитала вголос. Рома пояснив, що виявилось, пасифлора не тільки пробуджує, але й вбиває вірус. Цього ніхто не очікував, та вони з Машею вирішили, що буде краще, коли вони залишаться самі в цьому світі. Тільки він та його кохана.

Ви божевільні, - тільки й сказала Мілана, - вам лікуватись треба, а не Легіоном керувати. Ти розумієш, що це вбивство? Ми ватажки, - суворо відповів Рома, зробивши крок вперед та стиснувши кулаки, - наше слово –  закон. Ви ватажки племені, яке хочете вбити, - жахнулась Мілана, дивлячись на хлопця, - я не вірю своїм очам, що бачу це. Навіщо ти взагалі мені це кажеш? Тому що тобі ніхто не повірить, - тихо засміявся Рома, - чи може ти мене захочеш вбити? Ти тепер знаєш наш секрет. Зроби це! – крикнув хлопець. Ти не нормальний, - Мілана розвернулась, намагаючись схопити горщик, та в цей момент Рома кинувся на дівчину.

Мілана саме цього і очікувала, швидко розвернулась та нанесла свій коронний удар по шиї. Рома захитався та впав на підлогу без тями, зачепивши чайник. Той впав зразу після хлопця та здійняв дуже багато галасу. Мілана чортихнулась, схопила горщик та вилізла на підвіконня. 

Тепер треба вибиратись, тому дівчина смикнула за мотузку два рази. Міцно прижала до себе горщик, відчула, що Степан почав тягнути, ногами обпиралась, та руками не допомагала. Потроху Мілана піднімалась в гору. Але в якусь мить пронісся порив вітру, та мабуть Степан не втримався. Мотузка ослабла та Мілана полетіла вниз не менше ніж на метр.

Хлопець втримався, тому Мілана жорстко сіпнулась та зависла в повітрі. Горщик смикнувся та вислизнув з рук, полетів вниз. В останній момент, Мілана схопилась за плід, бо він був доволі великим та вирвала його. В тиші, хоча якщо не рахувати пісню вітру, горщик розлетівся об асфальт. Мілана завмерла, та більш за все такого шуму ніхто всередині школи не почув. Її більше хвилював чайник, який зараз лежав на підлозі. Охоронці зв’язані, але Маша може відкрити кабінет Директора та побачити Рому без тями.