Анні Кос - Регент. Право сильного, Анні Кос

— Так заведено одягатися на урочисті події на моїй батьківщині, — пояснив дитині Хальвард. — Відтепер, для тебе і твоєї мами Недоре стане другою домівкою. А для нас із леді Йорунн буде честю привітати вас одного разу в Кінна-Тіате.

— Справді? А вчителі казали, що я маю сте-рег-ти-ся Вас, — старанно повторив важке слово Аділь. — Виходить, тепер ми не вороги?

— І ніколи не були ними, якщо вже відверто.

— Отже... І в гори можна навідатися? — Аділь ледь у долоні не плеснув.

— Звісно, — Хальвард ледь стримався від усмішки, а Гайда, що стояла поруч з ними, техенько смикнула юного пана за рукав:

— Ш-ш-ш! Дивіться, бо все пропустете. Бачите, вже майже кінець церемонії. Зараз жрець вдягне шлюбні браслети — і все.

— А навіщо вони потрібні?

— Власне... — розгублено протягнула Гайда, — я й сама не знаю.

— Це подарунок однієї люблячої людини іншій, — правитель Недоре відкинув манжет сорочки й продемонстрував хлопчику кручений обруч із чорненого срібла й золота. — Поглянь, ми з герцогинею теж носимо подібні.

— Він світиться! — здивування Аділя було по-дитячому величезним. — Спалахує, ніби серце стукає.

— Так і є: одне серце на двох, якщо ділиш із коханою і магію, і життя, і долю. Колись, якщо тобі поталанить, ти зрозумієш, яке це щастя.

— Правда?

— Обов'язково.

Мейрам і Малкон вирішили залишити Дармсуд. Разом із сином та його прийомними батьками вони мали намір перебратися в долину Міати за Сірими перевалами.

— Коли Саад досягне відповідного віку, ми повернемося, щоб зайнятися його навчанням. Усе, що я могла зробити тут, уже завершено, — сказала Мейрам на прощання Арселії. — Це місто сповнене спогадів і тіней, мені потрібен час, щоб забути зайве, і, слава Стихіям, у мене він є.

— Ульфу буде не вистачати вас обох, — зітхнула Арселія.

— Йотунн пригляне за ним, — усміхнулася золотоволоса красуня. — Сказав, що тиха старість у провінції трохи зачекає. Уже й не знаю, чи то вирішив, що пропозиціями голови ради не варто розкидатися, чи то все ще відчуває відповідальність за своїх людей і сподівається дати їм шанс на краще життя, чи то під час вашої недовгої подорожі надто пильно розглядав Гайду. Хай там що, я рада цьому, приємно знати, що спину друга прикриватиме надійна людина.

— Ми приїдемо до вас, щойно зможемо, — пообіцяла Арселія.

— Знаю. Буду чекати з нетерпінням.

Хальвард і Йорунн затрималися в столиці до закінчення зими, що пролетіла, здавалося б, як одна мить. Однак коли з півдня потягнуло ласкавим теплом, настав час прощатися. Провести герцогів Недоре висипала чи не половина міста, і цього разу в спини жителям півночі летіли не погрози, а побажання спокійної й легкої дороги.

— Адже ми зустрінемося з ними невдовзі? — запитала Арселія, довірливо притискаючись до плеча чоловіка. — Я хочу побачити гори, а Аділю не терпиться пройтися вулицями Кінна-Тіате.

— Гадаю, тепер це простіше, ніж будь-коли раніше.

— Тоді варто визначити день й почати готуватися. До речі, я обіцяла Сурії взяти її із собою в цю поїздку. Тепер вона хвилюється й не може всидіти на місці, щойно хтось починає розповідати історії про подорожі.

— Ну звісно ж, — тепло розсміявся Ульф. — В юності навіть день очікування тягнеться довше за рік. Лікіт теж вовком дивиться за ворота. Відчуваю, якщо не сьогодні, то завтра вони обидва втечуть світ за очі.

— Дозволимо їм? — вона жартівляво примружилася.

— А хіба можемо заборонити?

— Мабуть, ні. Та й не варто.

Вони довго ще стояли на високій міській стіні, спостерігаючи, як тануть вдалині синьо-чорні прапори.

— Десь там за цими стінами — цілий світ, — зітхнула Арселія. — Я хочу дізнатися про нього все, що тільки можливо.

Ульф схилився і поцілував дружину обережно й легко, ніби вперше. Лагідно торкнувся долонею її живота, зазирнув у сповнені безтурботного щастя бездонні темні очі:

— Ми зробимо це разом.

— Обіцяєш?

— Присягаюся.

~~~~~~~

Любі читачі!

Ось і все, історію закінчено, і я буду вдячна, якщо поділетеся враженнями в коментарях та відзначете книгу лайком.

Не забудьте підписатися на автора, аби не пропустити новинки.

Ваша Анні.

~~~~~~~

Кінець