Анні Кос - Регент. Право сильного, Анні Кос

— Тим більше мене дивує, наскільки декому кортить замкнутися в ній, — криво посміхнувся Ульф. — Анвар був упевнений, що гідний цієї високої долі, можливо, лише тому, що не розумів, до чого рветься, і до самісінького кінця щиро вірив у власну правоту?

— Думаю, усе простіше і страшніше водночас. Магія — занадто велика спокуса. Вона окриляє, дарує відчуття всемогутності, невразливості. Але й затуманює здоровий глузд, позбавляє можливості дивитися на світ очима звичайної людини. Це важке випробування, повір мені, — Хальвард немов би виймав із глибин власної пам'яті те, про що хотів забути назавжди. — Свого часу подібна ноша ледь не позбавила мене людяності — і я втопив у крові половину імперії. Коли безумець отримує владу — це дійсно страшно.

— Тоді, можливо, настав час змінити те, що раніше здавалося непорушним? — неголосно промовила Арселія. Усі спрямували погляди на неї. — Протягом віків вважалося, що імператор зобов'язаний зберігати рівновагу, а тому він повинен бути сильним магом. Найсильнішим серед живих. Але чи так це? Анвар, Іліяс, Саад — усі вони могли б впоратися зі стихіями й без титулу та вінця.

Посмішка промайнула обличчям Хальварда, дивним чином пом'якшивши суворість рис. Схоже, він першим здогадався, до чого веде Арселія: 

— Я мало знайомий з Вами, ясновельможна пані, але, здається, починаю розуміти, чим саме Ви підкорили серце Сабіра. І як полонили мого найвірнішого друга.

Арселія почервоніла, на мить опустила очі, але вмить продовжила:

— Насправді, ми не знаємо, як стихії вплинули на інших жителів імперії. Можливо, зараз тут, у Дармсуді, або десь у глушині народився маг, який перевершить за силою будь-кого з роду Фарріт. Можливо, навіть не один. Анвар зруйнував ущент не лише стіни палацу — він знищив основи основ. То чи варто намагатися збирати уламки минулого?

Вона встала і вийшла в центр кімнати, нервово міряючи кроками невелике приміщення.

— Нехай усе залишиться так, як є. Не буде ані імператора, ані того, хто міг би ним стати. Влада над стихіями відійде до жерців, відтепер їхнім обов'язком буде збереження та примноження магії світу. А країною нехай править рада, до якої увійдуть тільки ті, хто справами довів свою вірність та розсудливість. І Аділь, і Саад закінчать навчання. Якщо колись вони захочуть принести користь імперії — що ж, вони зможуть це зробити, як і одні з багатьох таких самих обдарованих дітей.

Йорунн здивовано підняла брови й уточнила:

— Невже імперці приймуть це? Мені здавалося, що південь сильний своїми традиціями й не стане змінювати правила гри настільки сильно.

— Можливо, й погодяться, — Хальвард відкинувся на спинку крісла, розмірковуючи спокійно і неквапливо. — Для одних це — нові можливості. Для других — шанс помиритися з давніми ворогами. Для третіх — гарантія безкровної зміни влади в разі проблем й досить надійний захист від божевілля або дурості єдиного законного правителя. До того ж, якщо ми із тобою підтримаємо зміни, це змусить замислитися навіть найвпертіших.

— У мене є право говорити від імені Саада, моє слово може виявитися вагомим для багатьох аристократів. І я підтримаю це рішення, — упевнено промовила Мейрам. — Щоправда, за умови, що головою ради хоча б перші роки залишиться Ульф Ньорд. Навряд чи цю вимогу вважатимуть надмірною, все-таки саме Ульфу ми зобов'язані відносним спокоєм.

— Це хороша ідея. Я теж обіцяю Вам підтримку жерців, так само як і свою власну, — додав Іліяс.

— Я не маю що заперечити, та й не хочеться, — кивнув Хальвард. — Тривале протистояння Золотих Земель і Недоре має бути вичерпано, нескінченна низка заворушень та змов виснажила імперію. Я буду радий, якщо все скінчиться саме так. Якщо тільки ти справді впевнений, що не хочеш заявити права на вінець, — він уважно дивився на регента.

— Упевнений. Та й хто б сумнівався, вибираючи між свободою й коханням та порожнім, але милозвучним титулом? Я свій вибір вже зробив, — Ульф теж підвівся й підійшов до Арселії. — Якщо рада не прийме мене, вибравши іншого гідного правителя, — так тому й бути. Але якщо вони погодяться, то відтепер жодне лихе слово не має торкнутися ні Аділя, ні тебе, ні мене.

Мейрам і Малкон полегшено зітхнули, Іліяс кивнув, Йорунн хитро підморгнула Хальварду і жартівливо схилила голову перед Ульфом.

— Отже, — герцог підвівся і подав руку дружині. – Залишилася дещиця: скликати велику раду й отримати її схвалення.

— Справжня дрібничка, — нервово хмикнув Малкон.

— Непогано для останньої справи, покладеної на плечі поки ще регента імперії? — в очах Ульфа промайнув пустотливий вогник. — Мені здається, що зовсім непогано!

***

Кілька днів по тому, коли хвиля суперечок та обговорень вщухла, були підписані офіційні папери. Як і припускав Ульф, тих, хто відкрито протестував, виявилося не так вже й багато, і врешті їх вдалося переконати в необхідності такого кроку. Люди, змучені страхами й постійною загрозою війни, вважали за краще ризикнути й довіритися хоч якійсь надії.

Того ж вечора Арселія привселюдно відмовилася від титулу ясновельможної пані. Надзвичайно красивий, оздоблений рубінами золотий вінець був переданий на зберігання в скарбницю і став лише пам'яттю про події, що назавжди відійшли в минуле.

А днем ​​пізніше в будинку верховного жерця відбулася церемонія одруження. Тиха й скромна, схожа на лагідний зимовий ранок, ось тільки замість снігу всюди біліли свіжі лілії. Голова нової ради імперії, Ульф Ньорд, взяв за дружину Арселію, колишню імператрицю, а нині — просто жінку, яку кохав усім серцем.

Аділь, здавалося, зовсім не засмутився, що втратив право називатися спадкоємцем трону. Для нього — відкритої, щирої та довірливої дитини — влада була лише незрозумілим зведенням правил та обмежень, але аж ніяк не метою існування.  

Протягом усього часу, який знадобився для обміну клятвами, хлопчик простояв, зовсім не слухаючи Іліяса і захоплено розглядаючи нову сукню матері: біло-блакитну, вишиту сріблом і оброблену по краю сяючим на сонці білим хутром.