Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

особливо якщо врахувати стійку прихильність Чейні до поглядів, які він висловив невдовзі після теракту 11 вересня. У телевізійному інтерв’ю в програмі «Meet the Press» телеканалу NBC Чейні зробив важливу заяву:

Ми маємо діяти, так би мовити, на темній стороні. Ми повинні увійти в тінь світу розвідки. Багато чого з того, що треба зробити у зв’язку з цим, потрібно робити тихо, без жодних дискусій, використовуючи джерела і методи, доступні нашим спецслужбам, якщо ми хочемо досягти успіху. Такий цей світ, і тому для нас життєво важливо використовувати будь-які засоби, які є в нашому розпорядженні[502].

В інтерв’ю радіостанції NPR колишній начальник канцелярії держсекретаря Коліна Пауелла полковник Лоуренс Уілкерсон заявив, що команда неоконсерваторів Чейні-Буша випустила директиви, які призвели до зловживань по відношенню до ув’язнених з боку американських солдатів в Іраку — Афганістані. Уілкерсон вказав напрямок цих директив:

Було ясно щодо очевидного документального сліду, який йшов з офісу віце-президента [Чейні] до міністра оборони [Рамсфелда] і вниз, до військових командувачів. Він складався з ретельно підібраних термінів. Для солдатів у районах бойових дій це означало дві речі: ми отримуємо недостатньо цінних розвідувальних даних, і ви маєте отримати ці дані, — і ось, до речі, деякі способи, які вам у цьому допоможуть. Уілкерсон також згадує Дейвида Еддинґтона, консультанта Чейні, «певного прихильника широких повноважень президента як головнокомандувача і його права не дотримуватися Женевських конвенцій»[503]. Ця заява приводить нас прямо до владної верхівки.

ПРЕЗИДЕНТ ДЖОРДЖ БУШ: «ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ» ВІЙНИ З ТЕРОРИЗМОМ

Як командувач, який відповідає за безкомпромісну війну з глобальним тероризмом, президент Джордж Буш покладався на своїх юридичних консультантів. Саме ці люди знайшли «законні» підстави для превентивних агресивних дій в Іраку, змін у визначенні катувань, створення нових правил ведення бойових дій, обмеження свобод громадян за допомогою так званого Патріотичного акту і дозволу незаконного прослуховування, перехоплення інформації і запису телефонних розмов американських громадян. Як звичайно, все це робилося в ім’я захисту священної національної безпеки під час глобальної війни самі знаєте з ким. Команда юридичних консультантів Буша складалася з: Альберто Л. Гонзалеса, радника Президента (пізніше підвищеного до Генерального прокурора), Джона Ю і Джея С. Байбі, заступників Генерального прокурора, Генерального прокурора Джона Ашкрофта, радника державного департаменту Уїльяма X. Тафта IV.

Альберто Гонзалес запропонував таке юридичне трактування слів Президента (меморандум від 25 січня 2002 року): «Сутність нових локацій війни виводить на високий рівень такий чинник, як потреба швидко здобувати інформацію... На мою думку, ця нова парадигма переглядає застарілі Женевські конвенції щодо допитів ворожих в’язнів».

МЕМОРАНДУМИ ПРО ТОРТУРИ

Першого серпня 2002 р. у меморандумі Міністерства юстиції, який преса назвала «Меморандумом про тортури», було дано нове, звужене визначення «катування». Визначається не те, в чому вони полягають, а лише їх крайні наслідки. Зокрема, фізичний біль має бути еквівалентним за інтенсивністю болю, що супроводжує серйозні тілесні ушкодження, такі як пошкодження внутрішніх органів, погіршення їх функціонування або навіть смерті. Згідно з меморандумом, щоб визнати винним людину, звинувачену в застосуванні тортур, необхідна наявність у підозрюваного «безсумнівного умислу» заподіяти жертві «серйозного фізичного або психологічного болю або страждань». «Психологічні тортури» визначаються у вузькому сенсі і включають в себе лише дії, які завдають «значної психологічної шкоди значної тривалості, наприклад, на багато місяців або років».

Далі у меморандумі йдеться, що більш ранню ратифікацію статуту проти катувань від 1994 р. можна вважати неконституційною, тому що вона обмежує повноваження президента як головнокомандувача. Інші рекомендації консультантів міністерства юстиції дають президенту право тлумачити Женевські конвенції таким чином, щоб це відповідало цілям уряду у війні з тероризмом. Представники ворога, захоплені в Афганістані, бійці Талібану, підозрювані у зв’язках з Аль-Каїдою, повстанці, і всі, хто був узятий в полон або арештований, не мають вважатися військовополоненими, тому їм не буде надана правова охорона, на яку військовополонені мають право. Як «ворожі не-бійці», вони можуть утримуватися в будь-якому місці ув’язнення по всьому світу, без адвоката, і проти них не обов’язково треба висувати конкретні звинувачення. Крім того, президент недвозначно схвалив програму «зникнення» «цінних» терористів, створену ЦРУ. Всі ці докази дотичні, але переконливі.

Наприклад, у книжці «Стан війни: таємна історія ЦРУ і адміністрація Буша» Джеймс Райзен приходить до висновку, що існує «таємна угода серед представників адміністрації підтримувати Буша і зробити “недоказовою” його причетність до розробки нових тактик допитів ЦРУ»[504].

Жорсткіший опис відносин між президентом Бушем і його командою юридичних консультантів належить вченому-юристу Ентоні Льюїсу, який ретельно вивчив всі доступні документи:

Ці меморандуми нагадують поради адвоката хресного батька мафії щодо того, як обійти закон і при цьому не опинитися у в’язниці. Їх основна тема — як уникнути судового переслідування... Інша тема цих меморандумів, що викликає ще більше занепокоєння, вказує на те, що президент може наказати катувати ув’язнених, незважаючи на те, що тортури заборонені законом і міжнародною Конвенцією проти катувань, до якої приєдналися Сполучені Штати[505].

Я пропоную читачам ознайомитися з усіма згаданими тут матеріалами (звітами слідчих груп, звітом Міжнародного комітету Червоного Хреста та ін.), а також зі всіма 28 «меморандумами про тортури», складеними юридичними радниками президента Буша, а також Рамсфелда, Пауелла й інших членів адміністрації, які створили ґрунт для легалізації тортур в Афганістані, Ґуантанамо й Іраку. В чудовій праці «Звіти про тортури: дорога в Абу-Ґрейб», укладеній під редакцією Карен Ґрінберґ і Джошуа Дрейтеля, на 1249-ох сторінках викладені всі документи, що демонструють збочені творчі здібності юристів адміністрації Буша[506]. Ця праця показує, яким чином «наука, яка зробила так багато для захисту прав американців у цій самій законній країні світу, може використовуватися на зло»[507]. Редактори зробили неоднозначний висновок, що громадяни мали б зрозуміти з цих документів справжні мотиви та наміри обраного уряду та інших урядових осіб:

Професор права Джордан Пауст, колишній капітан Головного військово-юридичного корпусу армії США, піддав жорсткій критиці юридичних радників Джорджа Буша, які підготували всі ці виправдання тортур затриманих: «з часів нацизму не було такої кількості юристів, які беруть настільки активну участь у міжнародних злочинах, пов’язаних з утриманням і допитами людей, затриманих під час війни».

Список цих радників очолює генеральний прокурор Альберто Гонзалес, один з авторів меморандуму, який дав нове визначення поняттю «катування», наведене вище. Лише після того, як були оприлюднені фотографії, зроблені в Абу-Ґрейб, Гонзалес і президент Буш анулювали цей меморандум, який пропонував крайню форму концепції тортур. Спроби Гонзалеса домогтися розширення повноважень президента в рамках війни з тероризмом можна порівняти із зусиллями впливового нацистського юриста