Черкащенко Дарія - Вітер., Черкащенко Дарія

- Ти забув, що він у браслетах? - нагадав батько. 

- Але ж він підірвав підвал. 

- Це не має значення. Він тільки для захисту, а ось браслети зачаровані на шматок шкіри, з яких я роблю їх. Він лежить у мене в кабінеті, під надійним захистом. Тож треба відшукати Сема. Сподіваюсь, перевертні не дістались до нього першими, та не відігрались за поразку. 

Я злякано ковтнув, не думав, що таке може статися. Як би я не злився на зрадника, але все ж мені його було шкода. Наступної миті із замку вибіг Аїн.

- Я хочу допомогти! Дозвольте мені піти з вами, я швидко відшукаю Сема по запаху. 

- Добре, - швидко погодився Дірас. - Але будь обережним. Не спіши до нього підходити, коли знайдеш. Зачекаєш, поки ми спустимося, та підійдемо разом. 

- Добре! 

Ми швидко перетворилися на драконів. Так було дивно, не підійматися на башту, не наганяти хмари, не ховатися, а просто посеред двору розкрити крила та відправитися у політ.

Батько переніс Аїна через стіну, зачекав, поки той перетвориться на вовка, та знову злетів у небо. 

Хоч була зима і дерева стояли голі, але добре присипані снігом, що заважало гарно бачити землю. Попри це, я міг бачити білу спину вовка, бо добре відчував друга і знав куди дивитися. Аїн та я відкрилися один для одного, так ми робили, коли хотіли поговорити подумки. Зараз ми просто мовчали, але це допомогло не губитися на такій великій відстані. 

Ми дуже швидко натрапили на Сема. Ще здалека, почули його викрик, та обурений голос якогось чоловіка.

"Невже батько мав рацію, - злякано подумав я, - і перевертні зараз мстяться хлопцю". 

Я був відкритий для Аїна і хлопчик почув мої думки. 

- Треба його рятувати! - теж дуже злякавшись за хлопця, подумки відповів мені він. 

- Ні! Стій на місці, та чекай на нас! Пам'ятаєш, що сказав Дірас. 

Аїн послухався, але я відчув, що йому це далося дуже важко. Я тихо приземлився біля хлопця. Припорошені снігом дерева, добре закривали нас від сторонніх очей. Батько чогось не поспішав, не зрозуміло для чого, він вирішив зробити велике коло над лісом. Ми терпляче чекали, слухаючи розмову яка доносилася до нас: 

- Я ж кажу, не можу! - я впізнав голос Сема, здається він плакав. 

- Хай він відгризе йому руки, - запропонував хтось.

- Ні! - знову закричав Сем. 

- Ні, - підтвердив ще хтось, більш спокійно, здається це був Емар. - Як він буде чарувати без рук? 

- Ну тоді хай спробує перегризти ці кляті браслети. 

- Це можна, тільки обережно. 

На цих словах зовсім безшумно біля нас приземлився батько. Якби я його не відчував, то, мабуть, би й не помітив.

- Не перетворюйтесь, пішли, - слова створені батьком пролунали прямо біля моїх вух. - Я зачарую звук від наших кроків, тож вони навіть не почують нашого наближення. Ось тільки перевертні можуть відчути, тож будьте уважними. І ще, не лякайтеся, скоро до нас прибуде підмога - батько та син Роні допомагали нам у його пошуках, а потім зголосилися зі зграями старших вовків побути у нас, щоб допомогти охороняти замок. Я помітив, що вони на підході, тому відлетів, щоб показатися їм на очі, потім направив сюди.

Я ствердно кивнув та разом з Аїном рушив за батьком. Хотілося запитати, як там сам Роні та його дружина, але розуміючи, що не зможу так вправно створити слова, як батько, щоб тихо і самі вуха, вирішив зачекати.  

- Боляче, досить! - знову вигукнув Сем. 

Ми вже встигли підійти достатньо близько, щоб можна було побачити як великий сірий вовк, вхопившись за шкіряний браслет на правій руці Орсема, відчайдушно тягнув його, намагаючись зірвати. Поруч стояло ще два вовки, та троє чоловіків, серед яких справді був граф Емар.

- Треба лишати цю марну справу, та тікати, - запропонував один із чоловіків, звертаючись до графа. - Маги, мабуть, знають, що цей хлопець далеко не втече, та вирушать на його пошуки. 

- Він мені потрібен, - відповів Емар, потім, глибоко зітхнувши, додав: - Але, мабуть, це дійсно марно. Вбийте його, та ходімо. 

Сем злякано пискнув, присів, закрившись руками. Один з вовків голосно загарчав, готуючись до смертельного стрибка. Я хотів кинутися на допомогу, але відчув, що батько засовує магію. Земля під лапами вовків та ногами чоловіків стала рідкою, мов болото. Вони швидко загрузли в ній по коліна. Перевертень, який готувався до нападу сіпнувся, але вирватися вже ніхто не зміг, бо земля, так само раптово, стала міцною мов каміння. Вовки гарчали, намагалися вивільнитися, кусали твердий ґрунт, але все було марно. Гарний трюк, шкода що я до такого не додумався, коли розпочався напад. Можливо, разом із Тореном та Тайлором ми б впоралися. 

- Доброго ранку, панове! - виходячи із лісу, та показуючи гострі зуби у посмішці, привітався Дірас.

Я та Аїн слідували за батьком. 

Емар тихо вилаявся, інші теж не дуже були раді такому повороту подій. 

- Що? - перепитав батько. - Ви теж раді мене бачити? 

Сем оговтався, зрозумів, що його ніхто не вбив. Побачив двох драконів, ще раз пискнув, усвідомив, що його смерть це лише справа часу, та захотів втекти. 

- Сем, - покликав його Дірас, - не ускладнюй собі та нам життя. В чому сенс бігати від нас навколо замку, все одно ж знайдемо. Сиди тихо. Ми тебе точно не вб'ємо. - Потім він впритул підійшов до Емара, утробно загарчав, дивлячись на нього бурштиновими очима, повними гніву, та сказав: - А ось тобі я життя не обіцяю. 

Емар намагався триматися сміливо, але тремтіння рук і те що він злякано ковтнув, видало його справжні емоції. Потім батько глянув на мене з Аїном, та перетворився на людину. Ми зрозуміли його натяк і теж змінили подобу. Орсем здивовано ахнув, побачивши що один із драконів, це сам Дірас. 

- Ти! - гнівно протягнув граф. 

- Так. А ще, це мій син, - він показав на мене, від чого Орсем трохи не впав, а Емар здивовано підняв брови. - І твої перевертні намагалися його вбити. Тож легкого прощення від мене не чекай. Ти занадто далеко зайшов у своїй війні проти чарівників.