Черкащенко Дарія - Вітер., Черкащенко Дарія

Глава 60.

Сказати, що хлопці були здивовані, це нічого не сказати. Довга німа сцена тривала декілька хвилин, після того, як батько та я, майже одночасно вкрилися червоним сяйвом, та перетворилися на людей. Дірас вирішив не звертати на це уваги, або справді його це мало цікавило, оскільки він одразу став до діла. Це в мене серце гучно гупало, а очі старанно намагалися уникати погляду хлопців. Я навіть не знав куди себе діти, ходити за батьком було якось нерозумно, а приєднатись до компанії молодих чарівників, було ніяково. Тому, я просто залишився стояти на тому самому місці, де приземлився.

Дірас, тим часом підійшов до Тайлора, швидко вислухав його доповідь про стан справ. Потім відіслав одного вартового до головних воріт, щоб він дізнався яка там обстава та доповів, що лорд повернувся. Аїна попросив відшукати тих, хто ховався, розповісти їм, що головна небезпека минула, та попросити Майкона і Тару, якщо вона зможе, щоб вони теж бігли до головних воріт, для надання допомоги постраждалим від вибуху. Потім попросив Аїна повернутися до них. Сам Дірас спланував допомагати тим, хто постраждав тут. 

- Сарід, - звернувся до мене батько, що змусило мене трохи здригнутися та включитися у реальність. - Бери з собою Елана для охорони, та йди до хвіртки. Її, разом з частиною стіни зруйнували. Просто закрий діру, про вхід будемо піклуватися потім. Тайлор, Торен,  - чоловік продовжив давати розпорядження, - ви замуруйте пролом на місці воріт. Чейз, ти теж іди з ними для захисту. Рін, ти допоможи мені з пораненими, будеш зупиняти кров. 

Всі були при діли. Це допомогло відірватися, однак мене бентежив Елан, який йшов біля мене, про щось замислившись. Більшу частину шляху ми мовчали і я сподівався, що він так втомився від битви, що зараз нічого питати не стане. На жаль, я помилився:

- Ти знав? - раптово запитав він мене. 

- Про що саме? - уточнив я. 

- Про те що Дірас теж дракон? 

- Так. 

Я вирішив не брехати, все одно занадто багато чого відкрилось цього дня. Надалі щось вигадувати було нерозумно. 

- Давно? 

- Після того, як на нас напали перевертні в лісі. 

- Так ось, як йому вдалося так швидко до нас дістатися і так само швидко тебе віднести у замок? - Елан говорив спокійно, весь час дивлячись собі під ноги. 

- Так, ти правий. 

- Тоді, чому, коли ми тебе про це запитували, ти збрехав, що не знаєш? 

- Бо Дірас попросив, це його таємниця. Була. 

- Але ж тобі сказав. 

- Бо я його про це запитав, напряму. Можливо, якби ти теж наважився, то він і тобі розповів. 

Елан знову замовк, ми майже дійшли до хвіртки. Точніше до того місця де вона колись була. Ми побачили зруйновану значну частину стіни, а на землі була велика вирва. Поки Елану не прийшли на думку нові запитання, я поспішив стати до роботи. Підійшов ближче, присів, доторкнувшись до землі, щоб було трохи легше звертатися до неї. Для початку я вирішив використати великі рештки стіни, що валялися навколо, потім менші, а потім, якщо не вистачить, вже призвати каміння із землі. Потихеньку, на місці пролому почала наростати величезна купа уламків, та каміння. Я їх додаткового зачарував, щоб вони трималися один за одного, та не розвалювалися. 

Елан, тим часом стояв неподалік, та уважно дивився навколо. На щастя було тихо. Сподіваюсь, нападники справді втекли, а не поховалися десь у дворі, щоб зненацька не завдати нового удару. 

Коли я вже майже закінчив, ми з Еланом побачили невеликий патруль із вартових, на чолі з Тайлором. Мабуть, вони з Тореном у двох справилися зі своєю роботою у воріт значно швидше ніж я. Тайлор підійшов до нас, та сказав: 

- Як закінчите, йдіть до головного входу у замок. Аїн вже відшукав решту і тепер Дірас влаштовує поранених у замку, на тих поверхах, які не постраждали від пожежі. Також він формує загони, щоб перевірити територію. Тож не зволікайте. 

Ми з Еланом злагоджено кивнули. Я швидко закінчив роботу, та ми вирушили до замку. На зворотному шляху в Елана в голові знову почали народжуватися запитання, які він одразу ж озвучив:

- А скажи, коли ви до перевертнів, начебто, їздили, ви насправді вдвох літали? 

- Так. 

Я почав хвилюватися, ще трохи й Елан здогадається про саме головне. Він справді надовго про щось задумався, потім різко зупинився, відшукав паличку, та на припорошеній снігом землі написав: "Дірас". Я здивовано спостерігав за його діями. Потім Елан приставив паличку до останньої літери, та вже в голос прочитав слово навпаки:

- Сарід. 

Нічого собі, я навіть не помічав! Мене це так вразило, що я не одразу побачив, що Елан запитально дивитися на мене. 

- Що? - перепитав я, не бажаючи ні в чому зізнаватися, поки мене не запитають прямо. 

- Це збіг? - хлопець тицьнув у слово на снігу.

- Думаю, що ні. Точніше знає тільки моя мама. 

- Тобто, не дарма ти став улюбленцем. Ви родичі? 

- Так. 

- Він твій… - Елан нарешті здогадався, але йому важко було це вимовити вголос. - Він твій батько?

- Так, - тихо відповів я, дивлячись собі під ноги. 

- Зрозуміло, - якось дуже різко відповів Елан, та швидко продовжив свій шлях до замку. Я рушив за ним. Серце скажено калатало у грудях. На превеликий жаль, всякій брехні колись приходить кінець. Вкотре, моє життя знову змінилося. А може Еріс мала рацію і все не так страшно. Подивимося. Я важко зітхнув. 

Як тільки ми підійшли до головного входу у замок, Дірас одразу ж відправив Елана у патрулювання з десятком вартових. Більше нікого на вулиці не залишилося, мабуть, поранених вже встигли занести в замок, решта була зайнята своїми справами. Мене ж батько попросив полетіти з ним шукати Сема.

- Але ж він втік, - здивувався я, - і мабуть, вже десь далеко звідси, можливо навіть перевертні його прихопили з собою. - Я трохи скривився, відчувши ненависть до цього хлопця.

Він здавався таким добрим, тихим хлопчиком, якій навіть мухи не образить, але зважився на зраду, наслідком якої стали десятки смертей. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍