Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Я не сумніваюся у ваших добрих намірах, Петику, — насторожено сказав Келем. — Однак у чому річ? Про що ви говорите?

— Повторюю: мені дуже не хочеться засмучувати вас, але цей капосник Гібс пліткує про вашу сестру.

— Що? — Келем підхопився як ужалений; він одразу згадав, які правила поведінки диктує суспільство в подібних випадках. Потрібно продемонструвати весь свій гнів. Якщо посягають на честь — потрібно вимагати належного відшкодування, а спочатку принаймні дати ляпаса кривднику. — Що ж він каже про мою сестру? Яке він має право згадувати тут її ім’я? Адже він з нею навіть не знайомий!

Петик вдав, ніби переймається тим, щоб не виникло сварки між Батлером і Гібсом. Він знову почав запевняти, що не хоче завдавати неприємностей Келему (хоча насправді дуже хотів попліткувати). Нарешті він наважився:

— Гібс поширює чутки, буцімто ваша сестра була… ну, якимось чином пов’язана із тим Ковпервудом, якого нещодавно судили. І ніби то через це він і потрапив до в’язниці.

— Що? — знову вигукнув Келем, миттєво відкинувши напускний спокій і прибравши вигляду глибоко ображеної людини. — Він це сказав? Ну, подивимось, чи повторить він це у моїй присутності!

На його юначому худорлявому і досить тонкому обличчі промайнуло щось, що нагадувало неприборканий войовничий дух батька.

— Послухайте… — Петек, усвідомлюючи, що він викликав справжню бурю, і дещо побоюючись її результату, спробував вгамувати його. — Келеме, будьте обережні у висловлюваннях. Не починайте тут скандалу. У клубі це не прийнято. Крім того, можливо, він п’яний і просто повторює безглузді чутки, яких десь наслухався. Заради Бога, не хвилюйтеся так!

Петик був причиною всього цього сум’яття і пере­ймався, щоб скандал несприятливо не позначився на ньому. Його вважатимуть пліткарем, і він виявиться причетним до цієї історії. Однак Келема вже не так просто було втримати. Із пополотнілим обличчям він попрямував до ресторанного приміщення, витриманого у староанглійському стилі. Там, попиваючи коньяк з одним зі своїх приятелів, сидів Гібс.

— Послухайте, Гібсе! — озвався до нього Келем.

Почувши цей оклик і побачивши у дверях Келема, Гібс підвівся і підійшов. Це був досить вродливий юнак — типовий вихованець принстонського університету. Із різних джерел, зокрема й від інших членів клубу, до нього дійшли чутки про Ейлін, і він ризикнув повторити їх у присутності Петика.

— Що ви тут патякали про мою сестру? — розгнівано запитав Келем, гостро подивившись на Гібса.

— Я... далебі... — зам’явся той, передчуваючи халепу і намагаючись виплутатися. Він не був хоробрим, про що красномовно свідчила його зовнішність — волосся солом’яного кольору, блакитні очі, рожеві щоки. — Власне... я нічого... Хто вам сказав, що я говорив про неї?

Гібс поглянув на Петика, зрозумівши, хто його виказав, а той поспіхом промовив:

— Краще не відмовляйтесь від своїх слів, Гібсе! Ви прекрасно знаєте, що я чув ваші просторікування.

— Ну, і що ж я, по-вашому, сказав? — зухвалим тоном запитав Гібс.

— Атож, що ви сказали? — розлючено підхопив Келем, взявши ініціативу в свої руки. — Кажіть.

— Що ви… — хвилюючись, забурмотів Гібс, — мені здається, я говорив лише те, що чув від інших. Я лише повторив чужі слова, буцімто ваша сестра заприязнилася з містером Ковпервудом. Сам я нічого не додавав.

— Ах, он як — ви нічого не додали? — вигукнув Келем і, швидко вийнявши з кишені руку, ударив Гібса по обличчю. Потім розлючено додав ще й лівою. — Можливо, це навчить тебе, щеня, не пліткувати про мою сестру!

Гібс миттєво стиснув кулаки. Він мав навички кулачного бою. Захищаючись, він завдав Келему декілька досить сильних ударів у груди і в підборіддя. В обох залах ресторану почалася неймовірна метушня. Перекидаючи столи і стільці, всі кинулися до хлопців, що билися. Супротивників швидко розборонили; очевидці були на боці того, з ким товаришували і, перебиваючи інших, поспішали висловити свої думки. Келем розглядав свою руку, закривавлену від удару, якого завдав Гібсу. Як справжній джентльмен, він зберігав спокій. Збуджений Гібс у нестямі стверджував, що його образили безпідставно. Яке неподобство — накинутися на нього в клубі! У всьому винен Петик, який підслухав чужу розмову, а потім обмовив його, Гібса. Петик, в свою чергу, обурювався і запевняв, що вчинив так, як годиться товаришу.

Ця подія наробила в клубі стільки галасу, що лише завдяки величезним зусиллям обох сторін не потрапила до газет. Келем розізлився, переконавшись, що чутки про Ейлін були небезпідставні і виникли під впливом загального поголосу. Він відкрито заявив про вихід із клубу і більше там не з’являвся.

— Мені шкода, що ти побив цього шмаркача, — зауважив Оуен, дізнавшись про скандал. — Це тільки піділлє масла у вогонь. Ейлін слід би було кудись поїхати, але вона не схоче. Вона страшенно закохана в того суб’єкта, а ми повинні приховувати це від матері та Нори. Ми з тобою ще сьорбнемо лиха через нашу сестричку!

— Хай йому біс! — вигукнув Келем. — Треба якось змусити її поїхати.

— Що ж ти вдієш, як вона не хоче, — відповів Оуен. — Батько намагався змусити її — і в нього нічого не вийшло. Нехай все буде так, як є. Ковпервуд сидить у в’язниці, і йому, напевно, капець. Люди подейкують, що його запроторив туди батько, а це вже щось та означає. Можливо, через деякий час нам вдасться спровадити Ейлін. Ех, краще б нам ніколи не знати цього негідника. У мене руки сверблять вколошкати його, як тільки він вийде із в’язниці.

— Не варт, — сказав Келем. — Будуть неприємності, і це ще більше розв’яже язики пліткарям. Крім того, він тепер — пропаща людина.

Брати вирішили насамперед поквапити Нору з весіллям. Із Ейлін вони були такі холодні й мовчазні, що матінка Батлер не переставала гірко дивуватися і засмучуватися.

У цьому світі загальної ворожнечі старий Батлер зовсім розгубився, він не знав, що робити і як діяти. Уже декілька місяців він без зупину думав про одне й те саме, але не знаходив рішення. Він впав у гнітючий, майже містичний відчай, і врешті, у сімдесят років, змучений і невтішний, віддав Богові душу, сидячи за письмовим столом у своєму кабінеті. Фізичною